Завжди я була успішною та сильною жінкою. Напевно, через те мої чоловіки від двох попередніх шлюбів мені на шию сідали і ноги звішували одразу після весілля.
З Васею, рідним батьком моєї Мар’янки, ми розлучилися, коли я була на шостому місяці вагітності. Це були тривожні та жахливі моменти. Навіть згадувати не хочеться те розлучення.
Одного разу, коли я поверталася з занять для майбутніх породіль, у мене зламався автомобіль. Я завести його не змогла. Це ж треба – як невдало день тоді розпочався! Я вилізла з машини, щоб подивитися, що сталося. Тільки піднялася і відчула, як у мене води відійшли.
Я присіла біля автомобіля, схопившись за живіт. Повз мене проїжджав молодий водій. Він зупинився попереду моєї машини.
– Що трапилося?
– У мене, по-моєму, пологи розпочинаються! – відповіла я йому.
Цей чоловік відвіз мене до пологового будинку і здав лікарям. Перед тим мій рятівник твердо сказав:
– Ключі від машини дай!
– Це ще чому?
– Бо через декілька годин твою машину завантажать на евакуатор і відвезуть на штраф-майданчик. Я її відремонтую і відвезу, куди скажеш.
Не знаю, чому я йому довірилася. Напевно, тому, що якраз народжувати збиралася. То мені було все одно.
– На виписку хоч буде кому забрати? – запитав він.
– Сама доберуся! – буркнула я.
– Ось моя візитка. Будеш виписуватися, то зателефонуй. Приїду й заберу!
Я народила через шість годин здорову та чудову дівчинку. Наступного дня я почула за вікном голос того незнайомого чоловіка:
– Незнайомко, донечку покажи. Ми ж так і не встигли познайомитися!
З пологового будинку я поверталася з двома найважливішими та найріднішими людьми – донечкою та своїм майбутнім чоловіком Павлом, який тоді мені так допоміг!
