У дитинстві в нашому домі завжди було багато гостей. Батьки щовихідних влаштовували застілля, тому ніколи не було сумно. Нам приносили подарунки й солодощі. Це було дуже круто.
Недалеко біля нас жила одна цікава родина. Батьки чомусь постійно говорили на них «ж иди», але я не розуміла чому. Згодом зрозуміла, що так називали родини євреїв.
Тітка з того дому завжди приходила до нас на свята. Вона була трохи старша нашої бабусі, але дуже весела. Діти її давно виросли, покинули рідну домівку, але щотижня навідували батьків, збиралися за широким столом. Були видно, що вони обожнювали своїх батьків. Ми з братом дуже любили цю тітоньку. А мама, коли ми підросли, розповідала, які поради давала їй сусідка. От що вона радила:
– Мама мусить себе полюбити!. Вона була переконана, щоб тебе полюбив увесь світ потрібно почати із себе. Просто і легко. Але по-справжньому. І це проявляється в дрібничках: попити гарячу каву на терасі, нікуди не спішивши, не мити посуд на ніч, коли хочеться спати, проводити час за читанням улюбленої книги.
– Мама вчить розподіляти обов’язки й хвалити!. Мудро казала, що варто розподіляти обов’язки між усіма членами сім’ї. Маленькі діти мусять виконувати дрібні доручення, майже в ігровій формі. А коли дорослішають, поступово збільшувати. Так будь-яка мама зможе більше відпочивати, а діти змалечку будуть розуміти, що в житті треба щось робити, щоб досягати. І звичайно, навіть якщо щось не так виконають, обов’язково потрібно хвалити їх. Добре слово здатне розтопити лід.
– Дітей потрібно всяко розвивати!. Адже діти мають бути освічені. Але те, що їм подобається, мусять вибирати самі: учити мови, грати на гітарі, читати вірші, грати волейбол чи малювати. Внаслідок цього, прививаються смаки до улюбленої справи.
– Карати дітей потрібно правильно!. Варто час від часу сваритися з дітьми, але сваритися так, щоб одразу вміти миритися. Любов між рідними лише міцнішає в такій ситуації.
– Потрібно проводити разом багато вільного часу й часу в трудах!. Тому щотижня ми й досі збираємося разом. Нам завжди є про що поговорити, дати пораду одне одному, притулитися до рідного серця, якщо це потрібно.
Я завжди з подивом і приємною заздрістю спостерігаю за родинами, де панує мир, злагода, дружба й взаєморозумінням між людьми різних поколінь. Де можна побачити, як діти люблять своїх батьків, а батьки піклуються про своїх дітей. Сподіваюся, колись і я зможу створити подібну сім’ю.
А чи хотіли б Ви скористатися даними правилами?
