Нещодавно я в _игнав двоюрідного брата зі своєї квартири, та, знаєте, мені навіть не соромно за цей вчинок. І зовсім все одно на родичів, які тепер не хочуть зі мною спілкуватися через це.

Моє дитинство не можна назвати легким. Рано я залишився без тата, а матір без чоловіка. Трапилося горе на роботі, виробнича травма на будівництві і він не вижив. Нам було важко самим.

Мама мучилась зі мною, бо я був хуліганом і не радував її доброю поведінкою. Вона старалась надати мені належне виховання, та самі розумієте,як це воно рости без чоловічої руки.

У мами було багато рідні, та проте ніхто із них не спішив нам допомагати. Якось помаленьку, та ми змогли подолати всі перепони на своєму шляху. Я підріс і гарно закінчив школу. Потім вирішив замахнутися на вступ до університету столиці. І мені пощастило отримати державне місце. Сам був в шоці від того, як мені може посміхатися удача. А ще тепліше було на душі через те, що мама тепер буде горда за такого сина.

Я відразу переїхав до гуртожитку, вчився сумлінно і не помітив, як перейшов на третій курс. Ближче до нового року знайшов дівчину, а вже через півтора роки ми одружилися. Ми отримали дипломи і я знайшов доволі престижну роботу. Ми прийняли рішення більшість доходу відкладати на власне житло.

Та збирати довелося довго, а на оренду йшли шалені гроші. Тому вирішили взяти невеличкий кредит, аби придбати свою квартиру. А там якось помаленьку віддамо. Зате тепер настільки щасливі.

Та тут почала з’являтися сила-силенна родичів, які раніше і знати мене не знали. Вони хотіли використовувати нас як готельний номер. Хто куди їхав, вважали за належне оселятися у нас. Тут і тітка подзвонила раз за все моє життя, попросила сина поселити на період сесії.

Я знав, що нічого нікому не зобов’язаний, та чисто людський фактор відіграв велику роль і я погодився допомогти. Денис оселився у нас на два тижні, та потім минула сесія, канікули, розпочався новий навчальний семестр, а він продовжував задарма сидіти у мене не шиї.

Як би важко це мені не давалося, та я почав натякати брату, що пора задумуватися про власне гніздечко. Або знімати квартиру, або кімнату в гуртожитку. Я не зможу тримати його у себе всі 4 роки навчання.

Та Денис сказав мені:

– А для чого мені витрачатися? Тут мене все влаштовує, брате.

На цій нахабній фразі мене накрило хвилею злості. Як можна взагалі таке говорити? Він навіть не приховує того, що користується мною і моєю добротою. Так само, як його батьки, які відправили сина вчитися, а житло йому зняти не можуть. Коли ми потребували з мамою допомоги, то ніхто нас знати не хотів, а тепер ось якої заспівали. Різко відчули родинні зв’язки.

Тому я поговорив з дружиною. Вона сказала, що вмішуватись не буде. Набрався сміливості і виставив брата за двері. Тепер я ворог для всієї родини. Ну і нехай. Мені в свій час ніхто не спішив допомагати встати на ноги.

Оцените статью
Нещодавно я в _игнав двоюрідного брата зі своєї квартири, та, знаєте, мені навіть не соромно за цей вчинок. І зовсім все одно на родичів, які тепер не хочуть зі мною спілкуватися через це.