Ми з чоловіком виховали двох цілком різних донечок. Ігор все сімейне життя по заробітках, а я — вдома з дітьми. Донечки-красуні вже виросли, старшій 24 роки, а молодшій — 21. Старша вже має свою сім’ю. Живуть вони в місті, у квартирі, яку мій чоловік купив молодятам на новосілля. Тяжкою працею заробив гроші, щоб зробити такий подарунок. А доньці цього виявилося мало. Нещодавно таку істерику мені закотила, хай Бог милує.
Діло в тому, що Ігор ще давним-давно, як тільки почав їздити за кордон і заробляти непогані гроші, сказав, що хоче назбирати грошей і подарувати кожній по квартирі. Тоді ця мрія здалася мені нездійсненною. Близько двадцяти років Ігор провів на заробітках і, відкладаючи кожну копійку, ми зуміли назбирати на дві невеликі квартири.
Зараз старша донька з сім’єю живуть, горя не знаючи, в новобудові. Зять наш, як то кажуть, голий і босий, без гроша в кишені. Живуть нашим коштом, щось трохи донька заробляє.
З молодшою донькою все трохи інакше. Вона інша за характером, ніколи не брала в мене зайвої копійки. Нещодавно вона теж вийшла заміж. Молодшій пощастило дещо більше. Її чоловік має свою квартиру. Він працює і непогано заробляє. Якщо так порівнювати, то вони живуть повністю своїм коштом.
Молодшій ми теж придбали квартиру, в майбутньому діти планують туди перебратися.
Старша Оля часто дзвонить до тата з вимогою передати їй грошей, бо їй, мовляв, бракує на все. Молодша Аня ще ніколи нічого в тата не просила. Але ось нещодавно вона прийшла до мене, щоб порадитися. Сказала, що вони з чоловіком хочуть купити машину, але їм не вистачає кілька тисяч доларів. Запитала, чи може вона позичити такі гроші в тата, щоб не брати кредит. Пообіцяла, що вони повернуть все до останньої копійки, просто зараз в їхній сім’ї дуже потрібна машина, щоб чоловікові добиратися на роботу.
Я в ту ж хвилину подзвонила чоловікові й ми все владнали. Ми з чоловіком добре знаємо свою дитину і більше як впевнені в тому, що гроші діти повернуть, але ми їх не будемо брати. Ми до цього їм нічим не допомагали, вони все самі робили, то тепер можна й докластися трохи.
Але про це дізналася Оля. Подзвонила мені й сказала, що дуже ображена на нас, бо ми все віддаємо Ані, а про неї взагалі не хвилюємося. Якщо ми даємо таку суму Ані, то і їй повинні дати.
Я пояснила доньці, що Аня ніколи не приймала нашу допомогу і взагалі, вона ці гроші у нас позичила. Я всіляко намагалася уникнути конфлікту. Але чомусь Оля вона вмить забула про все, що для неї зробив батько, скільки всього він їм купив у нову квартиру, скільки всього подарував. Вона цього не бачить, а бачить лише ті кілька тисяч, що тато дав її сестрі.
Але ж так не можна! Я їй навіть про це сказала, а вона образилася й все одно твердо впевнена, що тепер батько повинен дати і їй гроші.
