Мій син вже два роки, як одружений, але досі на обіди бігає до мене. Невістка вважає, що це норма. Їй ніколи кухнею займатися. У неї зйомки, нові сценарії, зустрічі. Треба все встигнути і зрештою приходити на роботу завжди в формі, бо фірма не потерпить неохайного вигляду. За неохайність знімають зарплату. Неохайністю вважають прийти на роботу без зачіски чи без манікюру.
Так, вимоги надто високі. Але й робота не за конвеєром і не за прилавком. Самі розумієте. І зарплата гідна. Є за що боротися.
-А те, що чоловік ходить в непрасованій одежі, це нормально? – трохи різкувато запитала невістку.
-Руки має, хай прасує! – була відповідь.
-Але ж ти жінка! Хіба тобі не соромно, як він ходить? Часом від нього несе через несвіжий одяг. Йому ж зрештою потрібна жінка, а не акторка чи сценаристка. Усе наше життя є театром. Може, сім’я повинна бути на першому місці, а не робота? – врешті зірвалася я і виговорила все, що наболіло.
Невістка лиш хмикнула і різко вийшла з кімнати.
Син знову прийшов обідати до мене. Я запитала, чи задоволений він своїм життям. Назар лиш глипнув на мене і запитав у відповідь:
-Що ти маєш на увазі? Відсутність дітей?
-І це також. Он уже третій рік збігає подружнього життя. А твоя Настя досі казиться. Може, пора про дітей подумати і тоді все стане на свої місця.
-У нас поки що не буде дітей, мамо, – наче вирок мовив Назар.
-Як це не буде? Що означає «поки що»? – не могла заспокоїтися я.
-Настя робить собі кар’єру. Вона не може наразі народжувати, – холодно повідомив син.
-А що вона може? Прасувати не може, готувати – ні, Народжувати також не буде. Навіщо тобі така жінка здалася, скажи? – зірвало мене.
Син мовчки вийшов з кімнати. Вочевидь я роз’ятрила йому болючу рану, але змінити він нічого не міг. Розвід або терпіти, як вже є.
Надіюся, що він все-таки проявить свій чоловічий характер і змусить вередливу невістку трохи поступитися своїм.
