В селі почали ходити не надто приємні чутки. Такий союз ніхто не підтримував. Жителі постійно обговорювали заміжнього Павла і його молоду коханку. Нею була молода Світлана. Дівчині ледь виповнилось сімнадцять років. Вона не цуралася залицянь Павла. У всякому разі, так здавалося зі сторони.
Павло жив в законному шлюбі з дев’ятнадцяти років. Ліду зустрів ще в школі. З тих пір, вони не розлучалися ні на мить. Завжди були разом. Так тривало до Павлових тридцяти п’яти років. Тоді в подружжя з’явилася третя дитина. Дівчинку назвали Танею.
Павло тримався не довго. Коли дівчинці виповнилося три місяці, він почав бігати до Світлани. Ліда або не бачила зрад чоловіка, або робила вигляд, ніби нічого не помічала.
Бігав Павло до Світлани два роки. Раптово його побігеньки припинилися. Павло знову поринув в сімейні клопоти. Стосунки в пари почали налагоджуватися. От тільки, молоду Світлану ніхто не бачив. Вона кудись зникла. В магазин не ходила. На річці її не бачили. В її будинку навіть світло не горіло. Батьки теж кудись поділися.
Через півроку, вся сім’я повернулася до села. Світлана несла згорток на руках, з яким одразу пішла до Павла. Дівчина відчинила хфіртку ногою. Ступала по дорожчі впевнено, з гордо піднятою головою. Всі сусіди спостерігали за тією сценою.
Світлана постукала в двері. Їй відчинила Ліда. Жоден м’яз не сіпнувся на її обличчі. Жінка мовчки розвернулася і зникнула в будинку. До Світлани вийшов наляканий Павло. За його спиною стояла дружина і не пускала його назад. Тікати не було куди.
– Тримай.
Світлана протянула згорток Павлу. Він дивився на дитину переляканими очима.
– Бери! – Гаркнула дружина.
Павло покірно протягнув руки.
– Ти обіцяв мені сім’ю… – Тихо промовила Світлана.
Ліда мовчала. Вона все ще стояла за спиною чоловіка.
– Ти казав, що кохаєш мене… – Так само тихо продовжила Світлана. Сльози повільно котилися з її очей. – Розповідав мені усілякі нісенітниці про свою дружину. Поливав її брудом… А скільки ти всього обіцяв мені? А? Павлику? Пам’ятаєш свої обітниці?
Ліда важко дихала. Вона ледь тримала себе в руках.
– Павле.
Чоловік стрепенувся.
– Хутко занеси дитину до хати і попіклуйся про неї. Я з Світланою поговорю. – Скомандувала Ліда.
Павло щез за мить. Здавалося, він був щасливим втекти від двох жінок, яким він розбив серце.
Ліда запросила дівчину на терасу. Як гарна господиня, заварила чаю, накрила на стіл і вкрила гостю пледом.
– Чоловіки козли, голубко. Ти ще молода, тому наївна. – Повчала Ліда. – Мати стосунки з заміжнім чоловіком дуже погано, але його вчинок нічим не кращий. Він використав тебе, голубко, бо повівся на твою молодість. Ти дуже гарна дівчина. Чуєш?
Світлана нічого не чула. Через сльози, вона промовила:
– Мені так боляче і соромно…
– Я не тримаю на тебе зла. Давно знала, що він хоче мені зрадити. На твоєму місці могла бути будь-яка молода дівчина. На жаль, саме тобі не пощастило.
– Лідо, навіщо чоловіки так роблять? – Неочікувано запитала Світлана.
Ліда задумалася.
– Напевне, вони занадто гарної думки про себе. З віком, будь-який чоловік починає вірити в свою привабливість ще більше і більше. Але є одне «але» – на досвідчених жінок їхні прийоми не діють, от вони шукають собі молодих, наївних дівчаток. Декілька ночей з вами тішать їхнє самолюбство. Так вони доводять собі, що досі привабливі, сильні та мужні.
Світлана більше не плакала. Вона уважно слухала Ліду. В її словах було багато правди. Тепер Світлана розуміла набагато більше, ніж тоді – в сімнадцять років.
– Голубко, твоє життя тільки починається. Про дитину ми попіклуємося, а ти їдь в місто на навчання. Батьки твої говорили, що ти до вузу вступила. Правда ж?
Світлана кивнула. Нарешті на її обличчі з’явилася посмішка.
– Але ж…
– Ніхто не має права тебе засуджувати. То і його дитина. Нехай розплачується за власні помилки та хтивість. – Твердо сказала Ліда і широко посміхнулася.
Світлана поїхала на наступний день. Більше її не бачили. Батьки мовчали, наче риби. Про доньку нікому нічого не розповідали.
Дівчинку назвали Катею. Павло не надто хотів її виховувати, але сувора Ліда швидко впоралася з негативними почуттями чоловіка. Вона тримала його на короткому повідку.
Так вони і продовжили жити в тому селі, виховуючи напів чужу дитину.
