Попросила я свого сина пройти в магазині без черги. Я розумію, що у п’ятницю ввечері всюди багато людей і всі спішать додому, але мені дуже хотілось справитись якнайшвидше, до того ж ми спізнювались на вечерю.
А мій Володя завжди був дуже скромним хлопцем, тож можете зрозуміти, що перспектива розізлити цілу чергу людей, його зовсім не приваблювала.
Він і в житті такий. Знаєте таких людей, які вибачаються навіть за, чого не робили, і за те, що надто часто вибачаються? Значить ви точно зустрічали якусь версію мого сина. Але мене, як матір, він завжди слухає. Тож після кількох невдалих спроб вмовити мене залишитись в черзі, він зітхнув і таки поніс наші продукти до каси.
- Перепрошую, але пробийте, будь ласка, ці товари, я сильно спішу.
Жінка, яка обслуговувала покупців ані на секунду не здивувалась і стала виконувати прохання Володі. Тоді-то, невдоволена публіка і стала висловлювати свої обурення. Там і образи звучали і прокльони. Ніхто не залишився байдужим до вчинку мого сина.
А той просто розрахувався, попросивши вибачення разів вісім, і з опущеними очима став відходити до виходу. Коли раптом мою увагу привернула особливо невдоволена жінка. Виявилось, що звичних форм заперечення їй не вистачило, тож вона стала вимагати, щоб продавчиня негайно покликала директора фірми.
Син попросив мене якнайшвидше виходити, але нас все одно наздогнала остання фраза:
- Володимир Васильович, поверніться, будь ласка, тут з вами хочуть поговорити…
Саме так, мій син ніхто інший, як власник цього магазину. Але його надмірна скромність ніколи не дозволяє йому користуватись усіма перевагами свого становища.
Бачили б ви вираз обличчя тієї жінки, коли вона зрозуміла, якої помилки допустилась.
