Після першої сварки з чоловіком я прийшла до мами вся в сльозах. Так, саме прийшла, а не приїхала. Я йшла через усе місто пішки в дощ і плакала.
На порозі я стояла така мокра, що з мене в прямому сенсі цього слова – лилася вода. Переодягнувшись і зігрівшись я розповіла мамі про нашу суперечку.
Ох і боляче мені тоді було. Я не могла тримати цей біль і образу всередині себе. Мені потрібно було виговоритися і щоб мене хтось пожалів.
Та от тільки я зовсім не очікувала, що моя рідна мама замість того, щоб мене пожаліти і покритикувати мого чоловіка – почне мене вичитувати, наче школярку.
Мама накинулася на мене і висварила мене за все на світі. Навіть майже переконала мене в тому, що я не права, а мій Артем – ангел. Залишалося зовсім трішки, щоб я сама у це повірила.
А потім я запитала маму, чому ж вона обрала таку тактику. Тоді мама підійшла ближче, охопила мене своїми двома руками за плечі, поцілувала ніжно моє волосся на голові і сказала:
– Розумієш, Валю, ти моя рідна дитина і я можу на тебе насваритись. А Артем чужа дитина, він має своїх батьків і критикувати його я не можу. Мене б дуже боліло серце, якби його мама кричала на тебе, хай виховує свого сина. Саме тому, я зараз виховую тебе, щоб зберегти твою родину і уберегти вас обох від суперечок в майбутньому. Ти маєш розуміти, що ти можеш мені сказати абсолютно усе, так само як і я тобі, от тільки свої проблеми ви маєте вирішувати з чоловіком удвох та на одинці. Ніколи, чуєш, ніколи не виносьте свої дискусії і сварки на загальний огляд, навіть батьків туди не вплутуйте. І основне – двері нашого дому завжди відкриті для вас обох, що б не трапилося.
