Звуть мене Орися і зараз мені двадцять один рік. Раніше я ніколи не вірила, що життя може круто змінитися в іншу сторону за лише одну мить. Та моє життя перевернулось із ніг на голову, коли не стало тата. Я не хочу розповідати про цей день, але констатую факт того, що ми з мамою залишились удвох.
Тоді нам довелось дуже і дуже важко. Спочатку влізли в борги, аби повіддавати плату за моє навчання. Ми вже були винні чимало грошей родичам та знайомим. Тому я почала шукати роботу, щоб змогти заощадити хоч щось. Самі розумієте, як тяжко знайти щось, коли у тебе за плечима незакінчена освіта, відсутність досвіду. Декілька разів я потрапляла у такі компанії, що ледве ноги звідти виносила.
Якось у гості до нас зайшла тітка, мамина сестра. Вона знала про мої довгі та безуспішні пошуки роботи, тому прийшла з пропозицією. Вона знайшла вакансію прибиральниці у одному із пансіонатів нашого міста. Там і оплата була непогана, і графік чудовий, можна поєднувати з навчанням.
От я і погодилась. А на наступний день подрузі із своєї групи про свою роботу розповіла. Вона ж в свою чергу розповіла ще комусь і за кілька днів про це вже знали всі студенти потоку. Сказати чесно, на Наталю я образилась.
Спочатку нібито нічого в житті не змінилось, всі ставились до мене як і раніше. Ну хто ж студентом не підробляв десь у сфері обслуговування? Мої одногрупники працювали і в кафе, і в кол-центрі, і в супермаркетах. Та от згодом чомусь тільки моя робота почала всіх зачіпати. Навіть люди, з якими я спілкувалась найближче стали сторонитися мене через принизливу роботу.
Раніше я була душею компанії, а тепер навіть на День народження мене відмовлялись кликати, бо не хотіли сидіти за столом із тою, хто зранку ще мив туалети людей похилого віку.
Ця справа дійшла до того, що навіть на святкування вручення дипломів мене не взяли. Пізніше я бачила лише фото в соціальних мережах із ресторану. А потім почула, як одногрупниці перешіптувались, що раді моїй відсутності, а то б тільки фото зіпсувала.
Декілька разів я притупляла свою гордість і виправдовувалась, що все життя прибиральницею не буду. Ось диплом отримала і буду шукати щось за фахом. Хоча в душі і розуміла, що в місті вчителькою навряд чи стану, хіба тільки їхати в село.
Ніколи в житті я не могла подумати, що в університеті можу стикнутись із таким «булінгом». Раніше думала, що таке тільки в школах можливо, а тут… Загалом, залишилась я без друзів через свою роботу. Але це краще, ніж залишитися по вуха у боргах.
