– І що просто взяв і віддав? Не можу повірити в це! – сказала я зі здивуванням в очах.
– Кажу тобі, все чиста правда.
– А як так взагалі трапитись може? Розкажи мені терміново.
Світлана була моєю колегою по роботі. Та за довгий час ми стали справжніми подругами. Справа дійшла навіть до того, що я була знайома із її батьками. Тата звали Роман Володимирович, а матір – Валентина Василівна. Я завжди була лише хорошої думки про них. І тут Свєта розказала те, що змусило мене задуматися. Не можу повірити і досі, що рідний батько здатен був на продаж своєї донечки. Дідусь же моєї подруги завжди був ідеальний. Добрим, щедрим, чуйним, постійно у всьому допомагав і грався. Та й Валентина Василівна внуків увагою не обділяла. Свєта часто приносила на роботу випічку від неї. І тут колега продовжила:
– Так ось, слухай, як воно було. Ти ж знаєш, що мама потрапила в аварію та не вижила. Батько довго не міг перенести цю тяжку втрату, страждав. А потім і взагалі почав заливати горе алкоголем. Справа дійшла до того, що він пропив усі свої кошти, а потім і сімейний бізнес. А далі почались борги. Часто до нас в квартиру ломились колектори, які погрожували і намагались забрати останнє. Тато не мав виходу з цієї ситуації, тому вирішив звернутися до нашого далеко родича, попросити фінансової допомоги. Роман Володимирович мав свою справу і в нашому місті багато людей знали про його впливовість.
Та допомагати моєму татові він не поспішав. Звичайно, хто ж захоче вирішувати чиїсь проблеми, коли про тебе згадують лише, коли потрібна допомога? І тоді у голову мого батька прийшла геніальна ідея – продати мене йому. Я пам’ятаю, що коли вперше почула про це, то сприйняла як дурний жарт.
– Та ти глянь, яка у мене дочка. Старався, ростив, виховував. Тепер тобі віддаю, забирай – сказав він.
– Ну давай. Якщо ти на таке готовий, то я теж готовий піти на цей крок і купити її. Світланочко, збирай валізи.
Я не могла зрозуміти, як реагувати на таку безглузду ситуацію. Не вистачало сил, щоб тверезо оцінити це все. Велика образа заполонила мою душу, але якщо батькові дозволяє совість торгувати власною дочкою, то я піду і складу ті валізи.
На наступний день я стояла на порозі дому Романа Володимировича. Він відразу представив мені свою дружину – Валентину Василівну.
– Знаєш, яка доля в цієї дівчини? – говорив він до жінки – Наш Вітька геть здурів із своєю випивкою. Дожився до того, що продав мені рідну доньку, щоб я дав йому гроші на виплачення кредитів. Я ж погодився, бо шкода дівчину. Далі з таким батьком буде важче і важче.
З того часу Валентина Василівна і Роман Володимирович замінили мені рідних батьків. Вони давали мені все, що я потребувала, допомагали, підтримували, наймали дорогих репетиторів, аби я мала можливість вступити в омріяний університет.
Потім в цьому ж університеті я зустріла Сергія. Через два роки стосунків ми створили сім’ю і я з’їхала. Життя повернулось для мене в кращу сторону. А от рідний батько, до речі, через рік після того дня помер від алкогольної інтоксикації.
