Коли збирали сина до міста на навчання, мріяли про те як він стане великою людиною. Але в страшному сні не могли уявити все те, що сталось пізніше.
З самого його дитинства я намагався виховувати його достойною людиною. Завжди старався його підтримати і старався навчити том самому. Усі настанови обирав так, щоб це потім допомогло йому у житті. Хотів не лише здаватись, а справді бути хорошим батьком.
Але недавно мій світ перевернувся. Ми з дружиною зовсім не очікували почути таке про нашого сина. Син сусідки, що навчався в одному інституті з сином, розповів матері, що наш Славко зв’язався з якимись підозрілими молодиками. Почав з ними прогулювати пари. А декілька днів тому сусід бачив як Славко разом з цими молодиками ображали якогось студента біля гуртожитку. Цей студент зрештою витягнув з кишені гроші і віддав їм. А вже мама сусіда розповіла нам. Я не міг повірити в те, що наш син виріс тим хто зневажає та ображає слабших.
Спочатку я відмовився навіть слухати ці нісенітниці. Думав, що сусідка просто нам заздрить, тому і наговорює на Славка. Та коли син приїхав до нас на вихідні, не став приховувати усе. Сказав, що вони з “друзями” просто “допомагають” боржникам швидше вирішити питання з боргами. І нічого протиправного вони не роблять, все по закону. Але з власного досвіду знав, що головним є закон божий, за яким не можна ображати зневірену людину. Замість зневаги та насилля, потрібно подати руку допомоги. Я ці істини знав ще зі школи. З тих пір і притримуюсь.
Та й не вірю я так званим новим друзям. що це за допомога така – вибивати борги? Хіба може бути така поведінка законною? Звичайно, наш Славко знає як не нашколи фізично іншій людині, але хто може гарантувати що все завжди буде проходити по плану? Чує моє серце, хочуть ці друзі затягнути мого сина в якийсь кримінал. А потім все скинути на нього. Я дуже хвилююсь за нього, та все почуття сорому не покидає. За те, що виховав такого невігласа.
Тому і мовчу між людьми, ходжу як темна хмара. А як люди в селищі дізнаються? Більше до пристойної хати ніхто не запросить. Та й до нас не дуже будуть ходити. Синові все одно на нас. тільки за себе думає. Проте як ми не надіялись, все таки в селі всі дізнались. Хоч і просили сусідку змовчати, не втрималась. Одній родичці сказала по секрету, та іншій передала. Так і пішло-покотилось. Скільки вже дзвінків було від небайдужих. Одні кажуть, що це він в охоронній фірмі працює. Другі звинувачують нас в усьому, ніби би то ми його занадто балували в дитинстві. Молодь, в основному, каже нам не хвилюватись. Тому що ми тут засіли і не знаємо, що нового у світі відбувається. Робота зараз на будь який смак є, аби бажання було. Племінниця порадила нам спочатку розпитати в сина детальніше про його роботу, а тоді вже осуджувати.
Але як я можу мовчати? Та хіба я не знаю чим закінчуються ці відбирання грошей? Чи вони мене за дурня тримають? Я достатньо на цьому світі прожив, щоб відрізнити погане від хорошого. Нащо мені розпитувати, як я сам все прекрасно розумію.
Недавно я спробував змусити сина кинути місто і повертатись додому. Та він ніяк слухати мене не хоче. Запевняє мене, що це законна робота, він нікого не ображає. Ще і вчитись встигає. А законна тому, що працює він в поліції і слідкує за порядком. Просто сусід форму на ньому того разу не помітив. Але я думаю, що син мені бреше. Боїться, напевно. Боїться, що батько дасть добрячих стусанів. Нічого. Хай лишень приїде на свята. Я покажу йому, що таке правильна робота. Все таки я його батько, і нічого поганого сину не побажаю.
Люди добрі, скажіть, хіба я не правий? Хіба можна так себе поводити, ще й батькові брехати? Мені тепер з тим соромом жити, а він все заперечує.
