Моєму коханому лише 46. Я на п’ять років молодша за нього. Та коли ми поруч, то відчуваємо себе безтурботними підлітками. Можливо, це виглядає безглуздо, коли ми йдемо за ручку не зводячи одне з одного погляду, коли обнімаємося на лавочці, чи цілуємось за рогом… Але нам так байдуже, що подумають про нас інші, ми просто насолоджуємося життям, насолоджуємося одне одним.
Я зі своїм чоловіком розійшлася ще два роки тому. Вірніше, це він мене покинув, заради молодшої, красивішої, як він мені сам сказав. Ну, нехай тішиться. Сподіваюся юності тієї дівчини вистачить хоч на пару років їх щасливого подружнього життя.
Але я знову відчула, що значить метелики в животі. А таке можна відчути лише поряд з коханим. Я безмежно щаслива. Та тільки тоді, коли він поряд. А ночами я ридаю в подушку, бо знаю, що кожного разу на нього чекає дружина й двоє діток.
Але, коли ми знову зустрічаємось, я не можу себе контролювати й стримувати свою пристрасть до нього. Ми поринаємо у наші почуття з головою. І здається, що крім нашого пізнього кохання, нічого більше у світі не існує…
