Хтось гукнув… Надя розплющила очі й спробувала пригадати, що відбувалось вчора. Все було, як у тумані й страшенно боліла голова. Вона поглянула на годинник – стрілки наближались до обідньої пори. Вчорашній вечір виявився схожим на решту попередніх: з купою алкоголю та незрозумілою компанією.
Надя, похитуючись, відштовхуючи ногами розкидані по підлозі іграшки, повільно пішла до кімнати своєї маленької донечки. Власне, справжніх іграшок там було не багато, в основному валялися порожні пляшки з-під алкогольних напоїв, якими Надя частувала своїх гостей. А її донечка Даринка потім складала зі скляної тари пірамідки. Прикро, але це було її основне заняття, у той час, коли мама випивала та веселилась у гучній компанії. Надя зупинилась на мить, щоб пригадати, яке сьогодні число і чи не проспала вона Новий рік..
Точної дати не знала – всі дні життя для неї були схожими між собою. Надя давно пропила свій мобільний, а телевізор якось розбив один із неуважних гостей, що після добрячої дози оковитої не встояв на своїх двох.
Даринка тоді дуже засмутилась, довго плакала, знаючи, що тепер не матиме єдиної розради – мультиків. Дівчинці майже чотири роки, вона добра, слухняна та комунікабельна, дуже схожа на свого тата… Обмірковуючи це все, у поєднанні із жахливою мігренню, Надя зайшла в кімнату до донечки. Дитина сиділа на килимку поряд з ліжком та гралася старенькою лялькою. Матір погладила маленьку по голові. Вона любила свою доню, і хвилювалась про неї, доки не перехилить чарку. Після цього їй не потрібно було нічого.. А особливо, свято Нового року, яке вона зненавиділа. Для Наді це був найгірший, найжахливіший день у році. І навіть, безмежна любов до дитини не допомагала перемогти цю нестримну жагу: втопити горе у склянці – щоб забути.., щоб не думати…
“А Новий рік вже близько.. Потрібно ж придбати подарунки. Доня на них так чекає, і про сина не забути”. Але для чого це все? Яке тепер свято? Вийшла з кімнати та підійшла до шафи. “Ще й борги за комуналку назбирались, погрожують взагалі світло відключити. Це точно не сприяє святковому настрою…”. Бурчала собі під ніс жінка. Надя поглянула у велике дзеркало від трюмо, ніби намагаючись упізнати постать в ньому. “Невже це я? Що з мене стало? А ще ж навіть тридцяти немає. Може й лишилося щось від колишньої вроди.. Але ці очі, цей погляд – його ніякою косметикою не приховати. І у волоссі вже стільки сивини.. Але що з того? Хіба це має якесь значення?”.
Надя зайшла на кухню, а там картина ще гірша, ніж у решті кімнат. Гори немитого посуду, скрізь пляшки, недопалки та бруд. Жінка сполоснула чашку, набрала води та припала до неї пересохлими устами. “Матусю“. У Наді аж мороз шкірою пробіг. На кухні нікого крім неї не було.
Невже допилася, подумала вона. “Матусю, Новий рік на порозі. Треба все підготувати. Ти не забула про ялинку? Даринка плакатиме, а ти ж знаєш до чого це може призвести. Їй не можна надмірно хвилюватись, знову може та висипка з’явитись”. Надя відчула важкість в ногах і змушена була присісти. Справді, у Даринки вже була висипка, педіатр сказала, що це через надмірну тривожність. Жінка любить свою донечку та менш за все вона хотіла б стати причиною якихось її недуг. Але й сама вже стільки часу не знає спокою. Не знайшла іншого виходу, як шукати його у пляшці з алкоголем. Він допомагає на якийсь час відірватись від сірої реальності, але не надовго. Коли його дія закінчується, бідолашна повертається до буденності, яка тоді тисне ще більше. У такі моменти хочеться про все забути, ні про що не думати. А думати є про кого.. І знову цей голос. “Матусю, треба в хаті прибрати й Даринку нагодувати”.
“Що ж це коїться?”. Вигукнула Надя. “Хто це сказав? Тут хтось є?”. Але у відповідь лише тиша. Жінка підійшла до вікна, прочинила його, щоб зробити ковток свіжого повітря. Землю вкривала біла снігова ковдра, сніжинки повільно кружляли у повітрі. Люди кудись поспішали. Усі з великими торбами та подарунками. Очевидно, що готуються до свята. Там, на вулиці панувало інше життя – таке світле, радісне.., не таке, як у неї у квартирі. Її оселя була наповнена стражданням та сльозами, змішаними з алкогольним дурманом. “Матусю, все ще можна змінити. Можна повернути щастя у ваше життя. Цього так потребує Даринка”.
Надя вже не так гостро реагувала на голос, який ніби долинав ні звідки. Вона навіть почала сприймати його, як щось звичне. Підійшла до столу, збирає брудний посуд у мийку, помалу прибирає на кухні. Кожного разу нахиляючись, голову ніби стискали лещата – мігрень досі не минула. Надя пішла до сусідки, щоб позичити щось від болю. Баба Рая часто ставала їй в пригоді, могла приглянути за донечкою, доки жінка бігала по підробітках. І цього разу не відмовила у допомозі, хоча й присоромила за те, що сусідка настільки безвідповідально ставиться до власного життя та руйнує щасливе дитинство Даринки. Надя не знайшла, що сказати у відповідь. Вона взяла таблетки, та схиливши голову повернулась до квартири, де на неї чекала донечка. Матері не було всього декілька хвилин, але дівчинка зраділа так, ніби не бачила її пів року. Вона підбігла та міцно обняла маму за ногу й підвела до неї свої небесно-блакитні, схвильовані оченята.
Мила світловолоса дівчинка, така худенька, але така рідна серцю, її любов дорожча за все на світі. Надя взяла донечку на руки, Даринка схилилась мамі на плече. “Матусю, Новий рік на порозі”. Знову вона почула той голос. Посадила маленьку за стіл, а сама взяла склянку, щоб запити таблетку від головного болю. “І, що з того? Свято близько, а у домі немає що їсти? Навіть дитині не маю що дати..”, – роздратовано міркувала жінка. Звісно, після вчорашньої пиятики, в холодильнику – шаром покоти. Друзі по чарці принесли алкоголь, а вона ж мусила їх чимось пригощати. Її роздуми перервав дзвінок у двері. Надя пішла глянути, хто прийшов. Це була та сама сусідка, яка не раз виручала горе-матір. Вона принесла вечерю малій – тарілку з картопляним пюре, котлетою й шматочком хліба. Бабуся знала, що дитя часто недоїдає, шкодувала ні в чому не винну дитину та прагнула хоч чимось їй допомогти – хоч самим необхідним. Вона віддала частування не промовивши ні слова, її погляд говорив сам за себе.. “Матусю, ти пам’ятаєш, як Даринка любить апельсини? Шкода, що їй не можна.. Може тоді ківі? Вона точно не відмовиться”.
Голос продовжував свій монолог. Надя поставила перед донькою вечерю. Дитина з апетитом накинулась на принесену сусідкою страву. Матір не могла відвести очей від своєї крихітки, яка зараз була єдиним світлим промінчиком у її житті. “Матусю, там в коридорі, у шафі з верхнім одягом є для тебе сюрприз. Тато готував подарунок, але не встиг вручити особисто. Іди, поглянь, в кишені його осіннього пальта”.
Надя підійшла до шафи та не наважувалась відкрити дверцята. Вже минув рік, як вона не відчиняла її. Не було потреби. Та цікавість взяла гору. Жінка дістала пальто, зазирнула у кишеню, а там невеликий згорток. Розгорнула святкову обгортку: в оксамитовій коробочці лежала прекрасна золота підвіска. Вже хотіла відкласти пальто, але інтуїтивно зазирнула і в другу кишеню. Там був згорток трохи більший, а в ньому: Надя не повірила власним очам – ціла пачка грошей! Оце так сума – ідеальна знахідка перед святами! “Матусю, купи Даринці ківі та про ялинку не забудь”. Голос ніяк не покидав голову Наді. “Даринка так зрадіє ялинці в домі”. Й справді, з такою знахідкою можна було дозволити й новорічне дерево і подарунки під нього. А головне, можна розрахуватися з боргами, щоб не тягнути їх у новий рік.
Надя мерщій підійшла до Даринки, підхопила її на руки та почала кружляти по кімнаті. Дитина весело сміялася, обіймаючи маму за шию. Вони швиденько одягнулись й відправились за покупками. Йдучи вулицею, Надя спіймала себе на думці, що вже й не пам’ятає як це, ось так просто, прогулюватись з донечкою на свіжому повітрі.
Маленька дівчинка милувалася яскравими вітринами та мерехтливими вогниками у вікнах. У центрі міста стояла величезна ялинка. Даринці так сподобалось дерево, що вона аж рота відкрила від захоплення. Та й Надя від всього побаченого відчула якесь тепло на душі, якого вона вже так давно не відчувала. Вона пригадала, як два роки тому у них в оселі теж стояла зелена лісова красуня, така гарна і святкова, але Даринка була тоді ще маленька і певно вже й не пам’ятає, як все було. А, от минулий Новий рік не мав нічого спільного зі світлими почуттями. Він був наповнений сльозами та душевними стражданнями.
“Матусю”. Голос нагадав про себе. “Треба поспішити, скоро свято. Надя з донечкою накупляли всілякої смакоти, ласощів, які так любить малеча.. Жінка зупинилась біля вітрини з алкогольними напоями. Який асортимент! І фінанси дозволяють.. Чому би й ні? “Матусю, не треба”. Пролунав голос у голові. Даринка схопила маму за руку та потягла до іграшкової крамниці. Дівчинка так мило поглянула мамі в очі. В дитячих оченятах було стільки надії та любові. “Матусю. Купи Даринці м’якого ведмедика, вона давно мріє про плюшевого ведмедика”. Запевнив голос.
Ледве донесли всі покупки додому. Даринка тішилась омріяною іграшкою, не випускала з рук пухнастого ведмедя. Надя встигла все, що планувала, розрахувалась з боргами за комуналку, замовила новорічну ялинку. Дерево доставили вчасно, ще й набір прикрас додали у подарунок. Прикрашали разом з Даринкою. Надя вішала гірлянду, а маленька помічниця – сріблясті блискучі сніжинки. Жінка навіть не помітила, як минула її мігрень. На душі було так радісно! Незабутня світла мить. Аж тут, дзвінок у двері. “Надька, я тут шампанського на свято приніс.., і не тільки..” Тримаючи в руках кульок з алкоголем, на порозі стояв Толік. “Іди звідси та більше ніколи не приходь! Лавка прикрилась!”. Гиркнула господиня та закрила двері перед носом непроханого гостя. Він ще декілька разів постукав, але зрозумівши, що тут йому тут нічого не світить, пішов геть.
Мама з донею залишилась наодинці й продовжили улюблене передсвяткове заняття – прикрашати ялинку. Даринка щоразу радісно підбігала до мами, обіймала її за шию та цілувала у щоку. Що може бути прекрасніше, ніж бачити свою дитину щасливою? Й хіба багато потрібно для щастя? Воно у простих речах: коли твоя дитина здорова й радісна, коли у домі затишно. Саме така атмосфера панувала зараз в оселі Наді. “Матусю. Даринка так любить спілкування. Вона вже готова до дитячого садочка. Вона хоче мати друзів”. Знову пролунав знайомий голос. І Надя зрозуміла чий це голос – її сина.
Минулого року, напередодні зимових свят, життя їх сім’ї перевернулось з ніг на голову. Тоді Новий рік став датою: “до та після”. Чоловік та син загинули в автокатастрофі. Вони поїхали купувати ялинку та подарунки й більше не повернулися..
А виною всьому – нетверезий водій, що не впорався з керуванням на слизькій дорозі. Надя втратила найближчих людей і здавалося, разом з ними загинула якась важлива частина її душі. Тому вона й почала топити своє горе у пляшці, бо не знала як ще із ним упоратись. В її свідомості життя закінчилось, вона не бачила ні в чому сенсу і не зважала навіть на те, що у неї залишилось. А залишилась у неї прекрасна маленька дівчинка Даринка, яка понад усе потребувала маминої уваги, турботи та тепла.. Але її синочок, її милий хлопчик допоміг повернути їй втрачене життя. “Дякую, Михайлику!” По щоках Наді покотились сльози й вона міцно обійняла доню. Хоча Даринка ще досить маленька, та в цю мить здавалося, що вона все розуміє. Й дівчинка міцно притиснулася до мами у відповідь.
Знову дзвінок у двері. Жінка взяла донечку на руки та пішла відчиняти. “Доброго вечора! Ви Олексюк Надія? Розпишіться за посилку”. Кур’єр передав їй у руки велику коробку. Коли Надя її відкрила, то не могла стримати сліз. Це була картина, на якій уся їх сім’я була разом: щасливі обличчя, синочок та чоловік, як живі.
Даринка на руках у тата і вона, обіймає свого Михайлика. Доня захоплено розглядала картину. “Мама. Тато. Михась. Даринка”. Трішки картаво перерахувала дівчинка. Вона дивилася на зображення рідних довго-довго та декілька разів називала їх імена. А Надя тихенько ридала сховавши обличчя в долоні.
“Матусю. Треба поспішити”. Сказав голос у її голові. Надя наче отямилась від марева спогадів. “Є ще час. Я встигаю”. Говорила вона сама собі та мерщій взялася за прибирання квартири. Донечку відвела до сусідки, а сама побігла до магазину за подарунками. Вирішила цього року порадувати всіх, хто для неї дорогий. Повернувшись додому, склала їх під ялинкою. Баба Рая жила одна, тому Надя запросила її до себе, щоб зустріти Новий рік разом. Все-таки це сімейне свято і не годиться у такий вечір нудьгувати. Сусідка з радістю прийняла запрошення. І ось святковий вечір. В домі пахне смачними стравами, мандаринами, апельсинами.. Шкода, Даринці не можна цитрусових..
“Але в нас є ківі”.. Радісно вигукнула Надя.
Даринка наїлась, награлась. Вже давно дівчинка так щиро не раділа. Вона заснула у себе на ліжечку й можна було помітити, як посміхалась уві сні. Мама погладила малечу по голові та пішла на кухню. Баба Рая теж тішилась, спостерігаючи, як сім’я Наді повертається до нормального життя. Вони цілий вечір спілкувались та багато сміялися. Стіл був заставлений смачними стравами. А господиня дому одягла найгарнішу сукню та підвіску, яку готував їй у подарунок чоловік. Самій приємно було дивитись на себе у дзеркало. І хоча, на обличчі майже не було косметики, але нічого не прикрашає людину так, як сповнений щастя погляд. Вона ще раз поглянула на підвіску, погладила її рукою, ніби торкнулась до коханого, й була впевнена, що він десь поряд, він усе бачить.
Вечір був дуже затишний. Але для повноти новорічної атмосфери не вистачало телевізора. Та де ж його взяти? Рішення прийшло не очікувано. Перенесли від сусідки. Той, хоч і старенький, але робочий, дивитись можна. Головне, у квартирі спокій та злагода, Даринка спокійно спить після веселого святкування. В оселі пахне фруктами та цукерками, а не перегаром. Завтра буде новий рік. Це, як чистий аркуш, на якому можна почати писати нову історію щасливого життя. Так і буде, Надя зробить для цього все, що від неї залежить. І ось дванадцята година..
Баба Рая та Надя милуються мирним сном Даринки.. У матері знову сльози на очах. Вона відчула тепло дитячої долоньки, що стерла сльозу з її щоки. “Матусю, тебе чекає щасливе життя. З Новим роком!” “З Новим роком, синку” – вголос промовила Надя.
