Новорічні свята майже на носі, та зять відразу сказав, що я маю поїхати з дому. До них планують приїхати знайомі на цілий тиждень, а я буду тільки заважатu. Мої близькі родичі живуть в іншій області, вони радо мене приймуть на цей час. Але їхати у таку пору декілька годин автобусом не дуже добре для мого здоров’я. Та більше нічого не залишається, прийдеться поїхати, щоб діти могли відпочити, як вони того самі бажають.

Раніше у мене була велика та чудова родина. Чоловік помер декілька років тому, а донька відразу ж віддалилася. У неї власна сім’я, і мені немає там місця. Я все життя тяжко працювала, щоб забезпечити гарне майбутнє для своєї дитини. Навіть вдалося отримати від держави гарне житло в перспективному районі. Ми з чоловіком вирішили залишити нову квартиру доньці, Христині, а самим продовжити жити в старій хаті. Все життя старалися забезпечити їй гарну освіту, знайшли непогану роботу. Адже вона наша єдина дитина. Після закінчення університету Христина вийшла заміж.

Коли не стало чоловіка, я залишилася наодинці зі старою хатою та господарством. В той час не опустити руки допомогло народження онука. Христині було важко самій справлятися з усім, тож вони з чоловіком запропонували продати хату та їхнє житло, і на отримані кошти придбати великий будинок для нас усіх. Я не довго думала, оскільки хотіла їм допомогти, та досить швидко я зрозуміла, що помилилася.

Нове житло було гарним, але я почувалася там зайвою. Із зятем стосунки не склалися з самого початку, а донька дуже віддалилася. У них були свої порядки, тому навіть простий побут викликав постійні сварки. Христина часто мене дорікала тим, що я не дуже їй допомагаю, хоча я взяла на себе майже все господарство та сиділа з дитиною. А зять постійно сварився через дрібниці. То я пізно приготувала їжу, то забагато сиджу з онуком і не встигаю прибирати. Все більше часу я проводила у своїй маленькій кімнатці. Читала книжки, слухала радіо, тільки щоб не виходити до них.

Я так і не відчула себе, як вдома, і дуже сумувала за своєю старою, але такою рідною хатинкою. Нормально спілкуватися з донькою і зятем так і не виходило. З дитиною більше сидіти не потрібно, онук вже ходив в садок.

Новорічні свята майже на носі, та зять відразу сказав, що я маю поїхати з дому. До них планують приїхати знайомі на цілий тиждень, а я буду тільки заважати. Мої близькі родичі живуть в іншій області, вони радо мене приймуть на цей час. Але їхати у таку пору декілька годин автобусом не дуже добре для мого здоров’я. Та більше нічого не залишається, прийдеться поїхати, щоб діти могли відпочити, як вони того самі бажають.

Життя в цьому будинку підкосило моє здоров’я, я майже ні з ким не спілкуюся. Я більше не можу жити там. Моє бажання допомогти рідним людям обернулося таким несправедливим відношенням. Сил вже немає це терпіти. Я ніколи не сиділа на шиї у доньки чи зятя. Свою частину комунальних я оплачую сама, продукти собі також приходиться купляти окремо. Моєї пенсії ледь вистачає на це, та іншого виходу немає.

Я стала зайвою в їхній родині з самого початку. Покидати рідну хату було неправильним рішенням, але я зрозуміла це занадто пізно. Коли діти підростають, треба їх відпускати, нехай живуть окремо і будуть власне майбутнє.

Оцените статью
Новорічні свята майже на носі, та зять відразу сказав, що я маю поїхати з дому. До них планують приїхати знайомі на цілий тиждень, а я буду тільки заважатu. Мої близькі родичі живуть в іншій області, вони радо мене приймуть на цей час. Але їхати у таку пору декілька годин автобусом не дуже добре для мого здоров’я. Та більше нічого не залишається, прийдеться поїхати, щоб діти могли відпочити, як вони того самі бажають.