Після того, як мама повідомила, що йде зі сім’ї, бо знайшла собі багатшого, красивішого й перспективнішого чоловіка, тато не зміг пережити такої зради. Того вечора він сильно напився, сів за кермо своєї автівки й потрапив у см ертельну ава pію. Мені на той час було всього 10 років.
Одним махом мама зруйнувала нашу, на перший погляд, щасливу сім’ю. Ми справді були щасливі. Не знаю, може через те, що я дитина, я багато чого не помічала, але мені здавалося, що все добре.
Мама забрала мене до себе й свого нового чоловіка. Але, якби був вибір, я б ніколи покинула тата самого, я б залишилася з ним.
Новий чоловік моєї мами, Валерій, ніколи до мене добре не ставився і донькою не вважав. Хоча мама старалася мене всіляко переконати, що він мене полюбив, як рідну. Ага, звісно, а те, що він мене жодного разу на ім’я не назвав, а постійно “вона” й “та, твоя” її не турбувало. Словом, життя у мене було не солодке.
Мама влаштовувала своє особисте життя, на мене їй було байдуже. Вони з Валерієм справді жили по-багатому. Періодично їздили на відпочинок, ходили гуляти, розважалися в ресторанах, але — без мене. У їхньому домі я була лишньою. Я мріяла про те, коли виросту, закінчу школу й поїду від них кудись далеко.
Валерій одружуватися не спішився. Він постійно відтягував розмови про весілля. Маму це неабияк турбувало й, навіть, дратувало. Вона хотіла швидше вийти за нього заміж.
Я дуже часто ходила до тата на могилу. Для мене це було єдине місце, де я почувала себе потрібною. Там мені було спокійно. Інколи я могла проспати всю ніч на тій вузенькій лавочці, що біля могили. Було холодно, але головне — поруч за татом.
Мама моєї відсутності не помічала. Мені було жаль, що у моєму житті не було більше близьких людей, бабусі чи дідуся, до яких би я могла прибігти й заховатися від того всього, що на мене навалилося.
Мама нарешті змогла вмовити Валерія узаконити їхні стосунки. Найважчим ударом для мене стало те, що Валерій назначив дату їхнього з мамою весілля у день загибелі тата. Ніби навмисно, щоб познущатися. Мама заявила мені, що я обов’язково маю бути на весіллі, бо родичі Валерія хочуть познайомитися з його обраницею і її сім’єю. Вони, мовляв, люди не прості, всякі бізнесмени, тому не треба її соромити перед ними.
Ну, щоб точно не осоромити її, я вирішила взагалі не появлятися там. Я сказала, що в той день піду до батька, а вона мені у відповідь:
— Скільки можна траур тримати! Вже 4 роки пройшло!
— 5! І цього дня я буду з ним!
— Ну й котися до свого тата! Ти мене ніколи не розуміла! Я ж все заради тебе роблю!
— Не сміши! Ти навіть не помічаєш, моєї присутності!
На цих словах мама вийшла й гримнула дверима моєї кімнати. До весілля залишалося всього 2 дні.
Я стримала своє слово і того дня, коли вони веселилися, поїхала до тата на могилу. Там я зустріла тільки одну людину, яка мене зрозуміла й нарешті обійняла — тітку Олю, рідну сестру мого батька. Ми з нею ніколи дуже не спілкувалися, бо вона не мала своєї сім’ї й часто їздила за кордон. Але я інколи зустрічалася з нею біля татової могили. Я не розповідала їй всього, що зі мною відбувалося, бо вона, після всього, що сталося, ненавиділа мою матір і, підозрюю, що й мене недолюблювала. Але в той день я не змогла втриматися і виговорилася. Вона мене й прихистила до себе, сказала, що потурбується про мене, як про свою доньку.
З мамою я перестала спілкуватися й вона про мене не згадувала. Вже кілька місяців я живу у тітки Олі й нарешті добре себе почуваю. Тітці стараюся всім допомагати. Сподіваюся, вона не пожаліє, що впустила мене у свій дім.
