Коли я розповіла Сергію, що чекаю від нього дитину, він просто зібрав речі й пішов геть. Ми не бачилися понад місяць. А коли випадково зустрілися у супермаркеті, то він і його батьки удали, що ми не знайомі. Я не впевнена, чи розповів Сергій їм про мою вагітність, та глянули вони на мене з таким презирством, що у мене відразу підступили сльози й груди стисло від образи й приниження. Поряд зі мною була моя мама. До цього ми усі прекрасно спілкувалися, ходили одне до одного в гості, а тут таке..
Звісно, ставати батьком Сергій не мав ніякого бажання. А коли дізнався, що я чекаю дитину від нього, то дуже розгнівався, сказав, що не готовий до таких змін й планує ще пожити для себе, а не занурюватися гори пелюшок. Ще й дорікав мені, ніби то лише моя провина. Він зразу попередив, щоб я не розраховувала ні на яку допомогу від нього: ні моральну, ні матеріальну. Він довів мене до істерики, добре, що хоч одна людина мене підтримала. Мама сказала, щоб я не переживала, з малям мені допомагатиме, обійдемося й без цього горе-батька.
І я заспокоїлася. Минали дні, все ніби налагодилося, доки я через півтора місяця не зустріла його знову, коли він удав, що мене не знає. Тоді я знову впала у відчай, мене гризла образа. Я не розуміла, чому він не хоче від мене дитину. Це ж таке щастя! І дається воно не кожному. Дехто мріє про батьківство, а ніяк не вдається завагітніти. І витрачають шалені кошти, щоб здійснити мрію. Йому ж щастя прийшло без зусиль, а він його не оцінив. Та я зрозуміла, що скоро я стану мамою і повинна буду відповідати не лише за себе, а за ще одну маленьку людину. Тому твердо вирішила, що буду сильною і з усім впоратись без нього.
Якось я поверталася від лікаря з планового огляду, як раптом почалася злива. Я зупинила таксі, яке проїжджало повз. Водій виявився хорошим співрозмовником, і я розповіла йому свою історію та поділилася переживаннями. Він сказав, що батько повинен забезпечувати свою дитину і я маю на це всі права. Поїздка промайнула швидко і вже біля дому, водій попросив мій номер мобільного. Не без вагань дала номер, попрощалась і пішла.
Через день Олексій зателефонував мені й запропонував зустрітися. Ми гуляли парком, багато говорили, я відчувала ніби знаю його усе своє життя. Так ми почали спілкуватися, як близькі друзі. Аж доки я не народила.
Свого синочка я назвала Олексієм. Я була сьомім небі від щастя. Не вірилось, що я вже мама і в мене на руках безмежне щастя – мій малюк. Ці відчуття не можна порівняти ні з чим! До мене у пологовий приїхав Олексій. Коли я передала йому немовля, він ледве стримав сльози замилування. У цей же день він зробив мені пропозицію стати його дружиною. Я довго не думала, бо відчувала, що це саме той чоловік, з яким я хочу прожити усе життя.
З того дня, вже минуло шість років. У нашій сім’ї поповнення. Тепер у нас є ще й донечка. Життя прекрасне!
