День був просто жахливий. Цілий день мені на роботі у магазині траплялися якісь дивні люди. Мені здавалося, що в них було головне завдання не скупитися, а довести мене до нервового удару. Коли я зачиняла магазин, то ледь могла ворушитися, така я була втомлена.
По дорозі додому зайшла до супермаркету. Потрібно було купити продуктів та пачку сигарет, за яку чоловік телефонував вже чотири рази. Він вже п’ятий тиждень вдома. Через карантин його відправили у відпустку. Й замість того, щоб знайти на цей час якийсь підробіток він вирішив цілими днями валятися на дивані та клацати у комп’ютері. Навіть не може прибратися у квартирі. Все на мені.
Я поверталася додому без настрою. Як на зло, таки забулася купити йому ті кляті цигарки. Коли я увійшла у квартиру. Та замість очікуваної допомоги з пакетами я побачила свого чоловіка, який навіть не запитавши про мій день одразу взявся за нишпорення у пакетах. «Ну де ти так довго ходиш. Я вже так їсти хочу, що очі на лоба лізуть» – такими словами вітав мене чоловік коли я повернулася додому. А коли він не знайшов своїх сигарок, то сказав: «Невже так важко було купити сигарети». На цих словах в мене аж почало сіпатися око. Я ледь себе стримала, щоб не схопити щось важке й не заїхати йому. В той момент мені так ненависна стала його постать в майці та трусах та з мало інтелектуальним виразом обличчя, що я не можу вам передати. Єдине що втримало мене від наміру перевірити його голову на міцність – це кримінальний кодекс та сильна втома. Я просто пішла у ванну та зачинила двері. Й поки я відпочивала у гарячій воді він не припиняв шарудіти пакетами й щось до мене бурмотіти.
Того вечора я не готувала ніякої вечері. Демонстративно з’їла перед чоловіком свій йогурт й ввімкнувши улюблену телепередачу продовжила відпочивати. А він навіть й не зрозумів на що я образилася. А потім на мене накотилися думки; І навіщо мені така пародія на чоловіка в хаті? Після таких думок мені стало так сумно, що аж захотілося плакати.
