Я довгий час жила з батьками й своїм старшим братом. Якби я могла, я б з радістю назбирала собі грошей і найняла квартиру, бо робота у мене була з раннього віку. Але всі гроші я віддавала мамі, бо вона не працювала.
Вона у мене жінка дуже амбітна, мала якісь свої “бізнес-проекти” в голові та шукала можливості їх реалізувати, але для цього треба як мінімум встати з дивану. А вона встає тільки, щоб братові моєму прислужити, бо в нього, як то кажуть у народі, дві ліві руки. Йому 35 років, а він ні сім’ї, ні дітей, ні роботи нормальної немає. В житті він безпорадний мамин синочок. В нашій сім’ї адекватним є тільки тато, який зранку до вечора працює на роботі, щоб сімейку прогодувати.
Коли я вийшла заміж, миттю перебралася жити до чоловіка. Ми зажили по-справжньому щасливим спокійним сімейним життям. Чоловік у мене чудовий і дуже терплячий, чого не скажеш про мене. Нещодавно я в цьому вкотре впевнилася.
До нас в гості завітав мій брат. Приїхав на день-два під приводом провідати рідну сестру, а на ділі цей візит затягнувся на весь тиждень. Я знала, що буде непросто, але не думала, що настільки. Мій брат дуже перебирає харчами. А ще він дуже пильнує розпорядок дня. Якщо він не поснідає о 7 годині ранку, рахуйте, що день не вдався. Він буде ходити весь день і скиглити.
В будні дні я ще вставала, бо треба було чоловіка на роботу відправити. Але в суботу чоловік має вихідний і ми любимо трохи повалятися в ліжку. Так і цього разу було б, якби не мій брат.
Від пів 7 ранку він товкся і питав, чи не думаю я вставати, бо в нього режим. Я йому, крізь сон, сказала, щоб накинув собі щось у тарілку й поставив гріти в мікрохвильову піч. А через кілька хвилин подзвонила мама і теж сонним голосом почала кричати мені у трубку, мовляв, чому мені лінь встати й брата погодувати.
Я встала. Брат сидів у вітальні, дивився телевізор і коли побачив мене, сказав: “ну нарешті, а то скільки мені ще голодним сидіти”. Ця фраза мене остаточно добила. Я витягла його сумку і почала складати його речі. Подякувавши за його візит, я вказала на двері. Коли він виходив, ще запитав: “То ти мене голодним відправиш?”. “Вдома поснідаєш, там мама тебе дуже чекає”, — відповіла я.
Мужику 35 років, не 5! Це ж навіть не смішно вже, це страшно!
