Михасику нещодавно виповнилося шість рочків. І росте він в доволі хорошій сім’ї. Дві бабусі сильно його люблять. Що бабуся зі сторони мами, що зі сторони тата – обоє голублять Мішку як тільки можуть. Дідусів же у хлопчика немає.
Виходить, що обидві бабулі жили заради дітей і внука. Татко Михасика був доволі успішною людиною, мав власну справу. Мама також вклалася у бізнес і відкрила своє кафе, з нього ж теж мала непоганий прибуток. Пощастило, що чоловік допоміг їй відкрити свою справу, яка приносила непогані гроші і задоволення. Леонід оплачував і оренду, і комунальні, і обладнання купив.
Сама ж Ірина боялась віддавати сина в садок. Постійно ходять якісь віруси, страшно на вулицю вийти. Тому довелося відмовитися від садочка і виховувати сина вдома. Іра ж мала крім бізнесу багато справ. То в салон краси сходити, то в спортклуб, то по магазинах. Тому з вихованням дитини допомагали бабусі.
Вони двоє самотні і не мають особливо чим зайнятися. Живуть самі і ніде вже не працюють. Тому охоче відкликаються допомогти дітям з вихованням внука. Мама Іри, Маргарита Степанівна, неодноразово пропонувала свасі, Катерині Іванівні, з’їхатися разом. Одна квартира буде вільна, можна ж і здавати її в оренду. Та от баба Катя не горіла бажанням приймати таку пропозицію. Вона і невістку не надто любила. Постійно думала, що вона прийшла на все готове і тільки користується чоловіком. Та от в очі вона, звичайно, нічого нікому не казала.
Бабуся Маргарита – жінка проста, провінціальна. Часто, що думала, те і говорила. Внука свого вона щиро і сильно любила. Настільки любила, що навіть ревнувала до іншої бабусі. Самому ж Михайлику не подобалась баба Катя. Вона і подарунків менше дарувала. А от Маргарита Степанівна балувала внучка як тільки могла.
Іра ж вважала свою свекруху справжньою Бабою Ягою. Вона була доволі старою жінкою, та не забувала ходити по різних салонах краси, магазинах із дорогим одягом. Через пів року вона каталась на курорти, в санаторії або й на відпочинок за кордон. На себе їй грошей вистачало, а для внука купити хоч щось, то на це або шкода, або не потрібно.
Для чого їй було стільки коштів витрачати на себе і свою зовнішність? Вона ж нібито й заміж не планує. На старості літ надумала модель із себе робити. Пенсії на це все не вистачало. Тож зрозуміло, що всім жінку забезпечував син. Матері відмовити він не міг та і не хотів.
Натомість Маргарита Степанівна ніколи нічого у доньки чи зятя не просила. Вона навіть намагалась щось відкладати зі своєї мізерної пенсії і запропонувати дітям.
Окремим захопленням було постояти в чергах за акціями в супермаркетах. Так то і вдавалося економити. На одяг теж особливо не витрачалась. Їй на дивані сидіти вистачало й того, що є. Ірина навіть соромилась матері, яка на сімейні застілля приходила не так гарно вдягнута, як інші гості. Ніякого шикарного макіяжу, не спортивне тіло і тд. Та і їжа, яку вона приносила, була не ресторанного вигляду. Неймовірно смачна, але не модна.
За своїми «бьюті-справами» Катерина Іванівна часто навіть про День народження внука забувала. А потім нібито й вини за це не відчувала.
Ось така то ситуація. А як Вам здається, можна ось так помічати різницю між рідними? Чи варто було б закривати очі на деякі промахи і всіх тримати на одному рівні?
