Я просто обожнюю тихе полювання. З нетерпінням чекаю осені, коли можна буде поїхати на улюблену дачу, забрести у ліс і досхочу бродити там, насолоджуючись блаженними звуками природи. Нібито і гриби збираю, а насправді черпаю життєдайну силу землі. І зразу можна відчути прилив бадьорості та енергії.
Цього разу до лісу я зібралася із подругою – їй треба було трохи розвіятися. Ми ходили, спілкувалися… І раптом під деревом я запримітила якийсь блиск. Підійшла ближче… А там лежала широка і велика, неймовірно красива обручка. На ній ще й напис був – ім’я «Людмила».
Я, звичайно, чужого золота не хочу. Але ж не викидати його. Тоді подруга вмовила мене обручку забрати, а в соціальних мережах виставити світлини з її зображенням. Можливо, через репости нам пощастить знайти власника цієї прикраси.
Коли поверталися електричкою додому, напроти нас сидів чоловік похилого віку. Він сідав разом з нами і на зупинці. У нього були сумні очі і він мало не плакав. Ми спочатку подумали, що йому погано і вирішили поцікавитися, чи все гаразд у нього.
На наше здивування, цей чоловік повідав нам, що загубив у лісі обручку своєї коханої дружини. Декілька років тому вона померла від онкології. Він описав ту обручку, що я знайшла. Для нього ця обручка була дуже дорогою – адже це був символ їхнього кохання. На його обручці було ім’я дружини, а вона при житті носила обручку з його ім’ям.
Цей чоловік, мабуть, сидів ошелешений, з відкритим від здивування ротом, коли побачив обручку, яку я дістала зі своєї сумочки. Треба було тільки бачити його щасливі очі!
Коли приїхали, відразу з цим чоловіком телефонами обмінялися. Він хотів запросити мене у гості, щоб віддячити. Я пішла до незнайомця, якому повернула обручку, не відчуваючи на серці тривоги.
Але моє серце ритмічніше забилося, коли я познайомилася з сином того чоловіка. Він приніс мені подарунок у вигляді тоненького золотого персня. Так він хотів висловити свою вдячність за повернуту цінну річ.
А після цього вечора у нас з Русланом зав’язалися стосунки і вже скоро у нас відбудеться весілля.
