Важко живеться молодим дівчаткам у селі. З усіх боків очі, які бачать що треба й не треба. А ще язики, часто гострі й без кісток, які передають як і дійсну інформацію, так і плітки…
У одному з таких сіл на Поділлі жила гарна дівчинка, на ім’я Ольга. Вона рано втратила батьків, ще коли навчалася в другому класі школи, тому стала жити з бабусею та дідусем. Дідусь згодом теж помер, тому залишилися жити вдвох з бабусею. Бабці доводилося багато працювати, щоб ставити на ноги онучку. Часу на виховання й навчання залишалося мало. Тому онучка почувалася самотньою. У класі теж мало хто спілкувався з Олею, тому що вважали її бідною і не достойною дружби. Тому дівчинка стала погано навчатися.
Уроки часто пропускала, а згодом за нею старші хлопці стали спостерігати. Один із залицяльників був їй до вподоби, так і почалися їх стосунки. Гуляли довгими вечорами, проводили разом вихідні. А а не встигнувши школу закінчити дівчина завагітніла. Хлопець виявився боягузом. Утік одразу після такого зізнання. Навіть не запропонувавши якоїсь допомоги.
Дівчина виявилася хороброю. І не зважаючи на такі важкі життєві умови, народила синочка. Одразу почала працювати на ринку, і життя налагодилося. А через сім років зустріла свого коханого. Він купував овочі на ринку, де вона працювала. Одразу навіть не впізнав. А через кілька днів з’явився знову. На цей раз впізнав. Очі, посмішку, жести, бо статура й волосся було зовсім інше. Почав просити вибачення.
- У нас є син, схожий на тебе як дві краплі води.
- ААА як це, хіба ти зберегла дитину?….
А далі наївне мовчання. Він просив побачити дитину, жінка не заперечувала. А через кілька днів з’явився з обручкою і росив руки на колінах. Вимолював прощення. Хотів разом далі виховувати сина. На той час бабусі вже не було. І жінка погодилася, боялася самотності.
Сьогодні їх уже чотири…
Варто інколи забувати про гордість і вміти пробачити.
