У моєму класі вчився Андрій. Усі однокласники сміялись з нього, бо він мав зайву вагу і носив окуляри. Його кликали Колобком. А він здебільшого мовчав і терпів образи. Мені було його жаль, але я не могла я йому допомогти..
Одного дня до нас до класу прийшов новий хлопчик Назар. Він був набагато товстіший за Андрія, тому діти почали ображати його. Але хлопчик не звик до такого ставлення. У попередній школі до нього добре ставились однокласники.
Коли Артем підійшов до нього і сказав, що він товстий та почав за нього голосно сміятись. Назар нічого не відповів, він сів за свою парту та почав готуватись до наступного уроку.
Коли на наступний день до нього підійшли хлопці і почали ображати та називати пончиком він не витримав і сказав:
– Ви диваки! Невже у вас не має чим зайнятись? Вам сподобалась моя фігура? Дивіться на здоров’я. У мене немає комплексів, я красунчик!
Після цього випадку хлопці уже не кепкували з нього. Правда коли на фізкультурі ми навипередки і Назар прибіг останній, то всі казали, що це через його вагу. Але він через це не переймався.
Він вирішив пробігти ще одне коло.
– Побігли зі мною! Чого стоїте? – сказав він.
Хлопці підтримали його і побігли з ним ще одне коло.
А згодом він записався на бойовий гопак і через декілька місяців дуже схуд. Тепер усі однокласники захотіли з ним дружити. Він став справжнім красенем. Тепер він уже першим на уроці фізкультури прибігав до фінішу.
А коли у нього погіршився зір і йому довелось носити окуляри він одразу підійшов до одного з бешкетників та запитав:
– Хочеш пожартувати з мене через те, що я ношу окуляри?
– Ні. – відповів Артем.
Назар завжди був впевненим у собі, він ніколи не комплексував через свій зовнішній вигляд і це було запорукою його успіху.
