Під час мого весілля мене всі відмовляли, казали що не буде щасливого життя разом, бо він старше мене, найбільше мене відмовляли батьки. Після весілля мати навіть не розмовляла зі мною довгий час. Проте я не слухала нікого мені було дуже добре з ним разом. Мама все ж побачила що я щаслива разом з Іваном та прийняла його.
Це був важкий процес бо він був старше на 25 років тобто він був ровесником моїх батьків. Я рада що вони його прийняли і ми прожили разом більше 10 років це було справжнє кохання. В нас народилася чудова дівчинка. Він її дуже любив та старався проводити весь вільний час з нею, в нас був чудовий дім життя було прекрасним. Але на жаль його не стало через хворобу, я важко переживала всі ці події. І було жаль що він так мало побув зі своєю дитиною.
Одного літнього дня, коли ми вже почали почувати себе краще, в двері постукали, це було минуле мого чоловіка про яке він не хотів розповідати мені. Відкривши двері я побачила жінку з дитиною близько одинадцяти років.
- Ви не помилилися будинком? – запитала я бо не знала цих людей
- Ми вас також не знаємо, але тут живе Олександр?
- Так він жив тут. – відповіла опустивши голову
Жінка одразу зраділа, бо саме він був і потрібний.
- Можете його покликати, чи він зараз на роботі?
- Нажаль не можу, і він не на роботі.
Жінка спочатку не розуміла, чому їй не дають побачити, ледь не заплакала, та впала на коліна і почала просити про зустріч.
- Нажаль як би ви не просили вам не вийде його побачити, його не стало.
Тоді жінка ще більше опустила голову та почала плакати.
Я почала її заспокоювати та запросила випити чаю, щоб стало їй хоч трохи легше. Та вирішила розпитати її що трапилося.
Вона повідала свою історію. Вона більше десяти років тому зустрічалася з Олександром, але вона йому не розповідала, що одружена була, та й він нічого не підозрював. Але як тільки він дізнався, то ми одразу розсталися, а розповів йому мій чоловік. І звичайно розлучилися з ним, але через декілька місяців дізналась, що вагітна від Олександра. Але знайти його я вже не могла та і не шукала добре, не хотіла його торбувати.
- А зараз він для чого вам? – все ж не витримала та запитала я
- Якщо бути чесним, то дитину хвора, і для того щоб вилікуватися їй потрібна пересадка кісткового мозку. Я ходила до своїх дітей від першого шлюбу, вони погодилися допомогти але на жаль вони не підходять як донори. Тому я вирішила піти до батька, не думаю що він був би проти. А тепер я навіть не знаю що робити.
- Я поговорю зі своєю дочкою можливо вона допоможе, вам вона його донька.
Як все ж донька погодилася допомогти, та після аналізів виявилося що вона підходить для пересадки, та дитину вдалося врятувати.
