Андрій був хлопцем моєї сестри. З першої нашої зустрічі я відчула, що між нами пробігла якась іскра. Але я зрозуміла, що між нами бути нічого не може, з кількох причин. По-перше, він хлопець моєї молодшої сестри. А по-друге, між нами чимала різниця у віці. Я старша від нього на 8 років.
Але поява Андрія перевернула з ніг на голову моє життя, мої життєві установи й правила. Я на той момент вже 5 років зустрічалася зі своїм одногрупником. Я любила Сашка, хоча інколи мені здавалося, що наші стосунки тримаються на тому, що ми просто боялися розійтися після 5 років разом.
Отож, я з Сашком, а моя сестра з Андрієм, збиралися разом і їхали кудись на вихідні. Нам було дуже весело разом, але з кожною нашою зустріччю мені ставало все важче приховувати свої почуття до Андрія. Мені подобалося з ним говорити, проводити час, в нас були близькі погляди на життя, мені подобалося, як він поводиться, як турбується, який він уважний. Були навіть моменти, коли я хотіла взяти Андрія за руку і втекти від усіх.
Я не знала, що коїться в голові в Андрія і чи відчуває він те ж саме до мене. Але одного разу Андрій запропонував мені той самий божевільний план — признався в коханні й сказав, що хоче втекти зі мною кудись подальше від усіх.
Спочатку я відчула себе найщасливішою жінкою на світі, але потім усвідомила, що це неможливо. Ми не могли бути разом ні при яких обставинах, він хлопець моєї сестри і в мене є Сашко, який от-от зробить мені пропозицію. Так і сталося. Вже через тиждень Саша запропонував мені вийти за нього. Андрій, коли про це дізнався, просив мене відмовити йому й втекти разом з ним за кордон. Але я не змогла цього зробити. Що ж подумають батьки, сестра, родичі…
Я прийняла пропозицію Саші. Вже наступного дня Андрій порвав з моєї сестрою і поїхав. А мені написав, що дає мені місяць на те, щоб я ще раз подумала і приїхала до нього. Я цього не зробила.
Але ось пройшло вже 5 років. З Сашком ми розлучилися, сестра дуже вдало вийшла заміж і вже має дітей. А я все ще кохаю Андрія. Ні на мить не забувала про нього. Я думала, що він про мене забув, але ні. Кілька днів тому я зустріла його біля свого дому. Я знову побачила його, побачила ті очі. Ніби й не було цих 5 років. Андрій розповів, що повернувся назавжди. Ми перекинулися кількома фразами й, коли я вже збиралася йти, він взяв мене за руку й запитав:
— Ти хоч колись любила мене? Чи це я собі все придумав?
— Люблю…
Хвилина мовчання і ми дивимося один на одного не відводячи очей.
— То може спробуємо?
— Може спробуємо…
Не знаю, чи правильно я зробила, але я теж хочу бути щасливою. За стільки років ні він, ні я, не знайшли собі половинок, то може це наша доля?
