Мене звати Василина. Я живу одна у однокімнатній квартирі, мені двадцять п’ять років. Квартиру мені купили батьки на двадцятиріччя. Річ у тому, що мої сусіди молоде подружжя. Коли вони переїхали у квартиру, то моє життя стало схожим на пекло. Вони постійно запрошують гостей і влаштовують вечірки. Через них я боюсь виходити з квартири.
А декілька днів тому я затрималась на роботі. Я була дуже стомленою та мріяла про те, щоб швидше потрапити додому. У сусідів знову були гості. Я хотіла якнайшвидше забігти у квартиру, але не встигла. З квартири сусідів вийшло троє хлопців, які були не нетверезими. Вони почали до мене чіплятися, а я голосно кричала. Сходами підіймався чоловік, але він не захотів втручатись і пішов спокійно додому. Я кричала і плакала, але ніхто з сусідів не хотів мені допомогти.
Коли я зрозуміла, що усім байдуже і ніхто мені не допоможе. Несподівана відкрились двері і до нас підійшла бабуся, їй було приблизно сімдесят років. Вона у руках тримала пістолет і наставила на хлопців, вони одразу побігли. Зброя виявилася її покійного чоловіка і вона багато років її зберігала у шафі, а у той день вона врятувала мене. Я їй дуже вдячна.
Ця літня жінка виявилась набагато сміливіша, ніж інші мої сусіди. Не кожний чоловік міг наважитися мене захищати. На вихідні я куплю їй фруктів і прийду до неї в гості. Я хочу їй подякували за сміливий вчинок. Вона не зважаючи на свій вік врятувала мене і це було дуже відчайдушно.
Зараз дуже багато людей відмовляють у допомозі ближнім. Вони хочуть витрачати свій час і зусилля на інших людей, їм не потрібні зайві проблеми. Це просто жахливо, бо людям потрібно бути добрішими один до одного. Земля кругла і вам також колись знадобиться допомога, тому не можна відвертатись від інших.
