Одного разу вона знесилена впала одягнена на диван і мовила: «Готуйте на вечерю, що бажаєте. З мене нині годі!»

Моя дружина працювала в невеликому видавництві. У нас народилася донечка Соломія. Тепер треба було приділяти увагу ще й дитині. Але моя дружина справлялася і з роботою, і домашніми справами.

Так, вона в мене така. Уміла пристосовуватися і мовчки тягнути життєву лямку. Любила свою роботу, тому не залишала її навіть під час декретної відпустки. Викроювала час для редагування, коли дитина спала або у вечірній час.

Я дивувався її силі і витривалості. Дивувався її вмінню організувати себе.

Дитина росла здорова і доглянута. Не встигли оглянутися, як виповнилося три рочки. Можна було Соломійку віддати в садочок. Так і зробили. Водночас настали зміни і в роботі дружини. Видавництво збанкрутувало і зачинилося. Довелося шукати іншу роботу.

Влаштувалася в редакції сайту новин. Це вже був інший стиль роботи – в форс-мажорних обставинах. Дружина після зміни відчувала себе вкрай втомленою. Часом навіть вечеряти вже не хотіла.

Одного разу вона знесилена впала одягнена на диван і мовила: «Готуйте на вечерю, що бажаєте. З мене нині годі!»

Я зрозумів, що треба самому закачати рукави і зготувати вечерю. Треба допомогти дружині, яка виснажується на роботі.

Підійшов до дружини, обійняв і накрив пледом:

-Відпочинь трохи, поки я зготую вечерю.

З того часу часто вечерею займаюся я. Дружина готує сніданок і обід. Був сам здивований, що за короткий проміжок часу я навчився готувати. Навчився розуміти, наскільки це важко поєднувати домашні клопоти з офіційною роботою.

Оцените статью
Одного разу вона знесилена впала одягнена на диван і мовила: «Готуйте на вечерю, що бажаєте. З мене нині годі!»