Я не хвилювалася, коли знайомила Ігоря зі своїми батьками. Перед цим я поговорила з ними, трішки розповіла їм про нього і сподівалася, що все пройде дуже гарно. Але я помилялася. Як тільки Ігор переступив поріг нашого дому, він потрапив на допит. Мої мама з татом ставили йому такі неетичні й недоречні питання, що я вже ладна була вхопити його за руку й втекти від них.
Маму дуже розчарувало, що Ігор працює не на офіційній роботі, у нього немає машини й він досі живе з батьками в одному домі. Для моєї мами Ігор зовсім не вписувався в її стереотипний ідеал зятя.
Ігор відчув негативне відношення до себе й дуже люб’язно зібрався й пішов. А мені батьки після цього сказали: “Не розуміємо, що ти у ньому знайшла. Він же нічого немає”.
Я ще кілька днів з ними не розмовляла після цього інциденту. Коли вони стали такими? Ніби вони щось мають. Все, що за життя нажили — це стара хата, в якій ми живемо. Але й вона залишилася їм у спадок від покійного дідуся. А так себе поводять, ніби якісь багатії.
Чомусь батьки Ігоря прийняли мене як рідну доньку. Його мама цілий вечір годувала мене смачною домашньою їжею, перепитувала, чи все в порядку, бо бачила, що я хвилююся. Ми подружилися й вже увечері вона сказала, що хотіла б, щоб я її мамою називала. Такі різні можуть бути батьки…
Про те, що ми з Ігорем не збираємося робити весілля, не знав ніхто. І коли ми одного вечора приїхали до моїх батьків з тортом і свідоцтвами, вони закотили страшний скандал. Мовляв, а як же весілля, а як же застілля на 200 осіб, а що родичі скажуть, вже вся родина почала гроші відкладати, щоб приїхати й подивитися на мене у ролі нареченої. А якийсь дуже “близький” дядечко, якого я в житті своєму ще не бачила, вже подарунок нам на весілля купив. Всі мої виправдання про зекономлені гроші й нерви ніхто й чути не хотів.
Поїхали ми від них у дуже кепському настрої одразу до батьків Ігоря. І диво! Вони вислухали нас і сказали, що ми все добре зробили. Справді, ті гроші, які ми б спустили на забаву для родичів, можна витратити на щось вартісне. Ці люди справді головою думають, а не як мої батьки, хвилюються тільки за те, що інші подумають.
Взагалі, у цій ситуації вони у всьому звинуватили Ігоря, мовляв, він не мав грошей на весілля, тому переконав мене у тому, що нічого не треба робити. Хоча насправді, все було навпаки, я виступила ініціатором нічого не проводити. Але моїх батьків це не переконало, винним був Ігор.
Ми з Ігорем почали жити окремо, орендувати квартиру. Мої батьки нас ігнорували, навіть на новосілля не приїхали. А його батьки постійно у всьому допомагали. Одного разу мама все ж завітала до мене в гості й ненароком почула, як я телефоном звертаюся до свекрухи “мама”. Її це сильно образило. Мовляв, чому це Ігор її мамою не називає.
А справді, чому? Можливо тому, що не заслужила, щоб її так називали? Вона чомусь Ігоря сином не зве, не вважає навіть. То чому він повинен?
Я не збираюся змушувати коханого так до неї звертатися, якщо він не хоче. Про це я й сказала мамі, на що вона ще більше образилася й поїхала. Вже понад місяць не говорить з нами.
