Мої сусіди дуже порядні й роботящі люди. Вони довгий час мали свій хороший бізнес — мережу кав’ярень. Він приносив досить великий прибуток: можна було жити ні в чому собі не відмовляючи, купити хороше авто, їздити відпочивати кілька разів на рік. Так і жили років 10. А потім конкуренція, інфляція та ще багато інших чинників призвели до того, що їм прийшлося продати більшу часину бізнесу, бо стало не вигідно і надто затратно. Андрій та Інна не могли знайти собі місця.
— Андрію, що будемо робити!? У нас неповнолітні діти. Як ми дамо їм ту омріяну освіту й хороше життя, якщо залишимося без копійки?
Вони розуміли, що заощаджень вистачить максимум на кілька місяців, а оренда приміщення — це великі витрати.
І от одного дня Андрій сказав, що їде до друга в сусідню країну, що той допоможе йому влаштуватися там тимчасово. Іншого виходу не було, адже ніхто не знав, на скільки це все затягнеться. Інна була не в захваті, але зібралася з духом і підтримала чоловіка в цьому не простому рішенні.
Андрій поїхав у Польщу і там непогано заробляв. Одного разу, телефонуючи, запитав дружину, чи не хоче та поїхати до нього, бо тут є достойна робота і для неї, та й разом буде легше.
— А як же діти? — спитала Інна
— Та все добре буде, вони ж уже дорослі! — відповів різко чоловік.
Жінка довго думала, адже дітей треба було залишати з її старенькими батьками, які ще й до всього, мають багато проблем зі здоров’ям. Та й діти потребують уваги, любові хоча б одного з батьків. Інна ніколи не розлучалася з ними ні на день, а тут прийдеться в іншу країну їхати невідомо на який час. Тому, їй важко було прийняти рішення. А ще цей цікавий перехідний період у дітей. Хто, як не мама, повинна бути з дітьми в цей момент, підтримувати.
Дітям Андрія й Інни було 13 і 16 років, хлопчик і дівчинка. Дуже розумні, допитливі та кмітливі дітлахи. Інна найбільше боялася втратити зв’язок з дітьми, перестати бути для них важливою. Але, заспокоївши себе тим, що це лише на кілька місяців, вирушила до чоловіка.
Справи йшли добре. В Україну батькам вони присилали гроші, речі. Як звичайно буває, кілька місяців перетворились на роки. Вони остаточно продали свій бізнес, не витримали конкуренції. Діти закінчили школу і вступили у ВНЗ.
Але одного ранку, коли Інна з Андрієм збиралися на роботу, до них зателефонувала сусідка батьків і тремтячим голосом сказала, що до їхнього будинку приїхала поліція, забрала сина, нічого не пояснили конкретно, лише сказали, що він замішаний в торгівлі нарк0 тик ами. Почувши це, мамі Інни стало зле, їй викликали швидку. У неї стався інсульт.
Андрій з дружиною першим рейсом виїхали в Україну. Коли прибули, то одразу ж поїхали в лікарню, де їх чекав неприємний сюрприз. Сестри Інниної мами накинулись на неї зі звинуваченнями, що це вона маму до інсульту довела. Адже звалила своїх невихованих дітей на її плечі. А ті витворяють, що заманеться, сім’ю соромлять, зовсім берега пустилися. Мовляв, ось як заробітки вам боком вилізли.
Інна не могла повірити, що це відбувається з нею. Вона і подумати не могла, що все так може повернутися. Їй здавалося, що діти дуже цінують те, що вони з батьком важко працюють, щоб дати їм хороше майбутнє. А дітям не гроші потрібні були. Виявилось, що синові та доньці просто потрібні були батьки, щоб було кому порадити, з ким поділитися життєвими ситуаціями. А тепер не знати чим це все закінчиться!
