Вранці мене розбудило смс-повідомлення: «Наталя не твоя дочка. Пробач мені, я не можу тобі більше брехати». Декілька хвилин, я не міг зрозуміти, що відбувається і ще раз перечитав повідомлення. Потім я побіг у коридор і на кухню сподіваючись побачити жінку та немовля. Мені здавалось, що це розіграш, або сон. Але коли я усвідомив, що це реальність, то почав панікувати, я якнайшвидше хотів поговорити з дружиною і декілька раз до неї телефонував, але жінка не брала слухавку.
Моя дружина місяць назад народила донечку. Я був дуже радий, що у мене є дитина і завжди допомагав їй вночі ставати до неї. Зранку я міцно спав, бо цієї ночі мені прийшлось декілька раз ставати до малюка і тому я не почув коли дружина пішла.
Я вирішив поїхати до батьків Василини, бо сподівався, що дружина з дитиною там. Мені потрібно було відпроситись з роботи і як тільки я це зробив, то відразу відправився до них.
Коли я постукав, то двері відчинила теща, вона здивувалась моєму приїзду, бо не чекала мене у гості. Я запитав її про дружину, але вона ще більше здивувалась і відповіла, що не бачила її. Я попросив літню жінку пустити мене у будинок, щоб переконатись, що Василини з дитиною там немає. Її дійсно там не було і я не знав де її шукати.
– Ви посварились? – запитала жінка.
– Ні.
– Ти до подруг її телефонував?
Я швидко узяв мобільний телефон із сумки та зателефонував Світлані і Роксолані, але вони не знали де моя дружина.
– Можливо, вона до сестри поїхала. – сказала теща.
Я про сестру жінки не думав, бо вони не часто спілкувались, але вартувало до неї зателефонувати. Галина не брала слухавку і тоді я вирішив їхати до неї.
Коли я постукав у її двері, то жінка відкрила їх з таким виглядом ніби давно чекала мене. Я зайшов у кімнату і побачив там дружину з дочкою.
– Добре, що ти догадався, що Василина у мене. Вам потрібно серйозно поговорити.
Моя дружина тримала дочку на руках плакала. Я підійшов до неї ближче і вона мені сказала:
– Вибач, я думала, що так буде краще для нас обох. Але мене дуже гризе сумління, тому я вирішила тобі все розказати.
– Я не розумію, поясни мені.
Моя дружина віддала дитину сестрі та підійшла до мене, вона мені дала декілька аркушів паперу і я подивився на них, та побачив, що на одному з них написане моє ім’я. Колись дружина довго не могла завагітніти, тому ми здавали аналізи, щоб вияснити причину. Виявилось, що лікарі поставили мені діагноз: безпліддя.
– Не розумію, а звідки у нас дитина.
– Подивись на інший аркуш.
На наступному аркуші було написано штучне запліднення анонімним донором.
– Пробач мені, я не знала, що мені робити і не хотіла, щоб ти переживав через те, що не можеш мати дітей. Я вирішила, що зроблю штучне запліднення від невідомого донора. Лікарів попросила, щоб чоловік був схожим на тебе, вони, обіцяли виконати моє прохання.
Але після народження дитини мене почало мучити сумління і я вирішила тобі розповісти, але не знала як. Вибач, будь ласка, мене. Я зрозумію, якщо ти не захочеш більше мене бачити.
Я довго думав і вирішив пробачити дружині. Вона це зробила для того, щоб у нас була дитина. Жінка знала, що я дуже мрію про сина або дочку.
– Я тебе пробачу, але більше без мене ніяких важливих рішень не приймай. – сказав я Василині.
– Добре. – зі сльозами на очах сказала жінка.
– Не плач, збирайся і їдемо додому. А сестра твоя через те, що допомогла тобі нехай буде хресною мамою нашої дитини.
– Так, я і сама хотіла їй це запропонувати. – підтримала мене дружина.
– Я із задоволенням. – відповіла Галина.
