Одного разу, коли Олеся вкотре прийшла до дитячого будинку, там з’явився новий хлопчик. Йому було чотири рочки. Хлопчика, на ім’я Макар привезли вчора із сусіднього села. Знайшли малого г _oлoдним, нe митим і без приxисткy

Олеся – молода жінка, їй недавно стукнуло тридцять три роки, але вона досі була самотня. Бувши юною дівчиною не знайшла супутника життя, здавалося ще зустріне когось… Та роки минали. А чим далі, тим важче знайти достойного самотнього чоловіка у невеличкому місті, де вона жила. Здавалося усіх гідних чоловіків її віку уже розібрали.

Та, не зважаючи на всі обставини, Олеся все ще хотіла створити сім’ю, виховувати діток. Через те, що біологічний годинник не збирався зупинятись, вже не молода дівчина все частіше розглядала варіант усиновлення. Одразу після того, як їй виповнилось тридцять, вона почала про це замислюватись. Зважувала усі за і проти. Все-таки чужа дитина, чужі гени, хто знає які риси характеру дісталися тій дитині від батьків. І коли вони можуть проявитися, чи буде вона готова жити й справлятися з цим.

Так, Олеся стала частою гостею одного з дитячих будинків. Вона хотіла хлопчика приблизно трьох років, світленького і милого. Та усиновити таку дитину не так просто, через великий попит на таких малюків, у дитбудинках, зазвичай залишаються діти старшого віку. Та Олеся не втрачала надію. Вона регулярно навідувалася до дитячого будинку та знайомилася з дітками, які там мешкали.

Одного разу, коли Олеся вкотре прийшла до дитячого будинку, там з’явився новий хлопчик. Йому було чотири рочки. Хлопчика, на ім’я Макар привезли вчора із сусіднього села. Знайшли малого голодним, не митим і без прихистку. У свої чотири роки, хлопчик ще не дуже вправно розмовляв. Він був схожий на циганча. Смаглявий, з карими оченятами та темним кучерявим волоссям. До того ж у селі не раз зупинявся циганський табір.

Коли мешканці побачили маленького хлопчика, що без нагляду тинявся селом, одразу повідомили у поліцію. Відшукати родичів дитини не вдалося, і як годиться, після трьох діб пошуку, його направили до районного дитячого будинку.

Як тільки Олеся зайшла у приміщення, не помітити малого не могла. У його дитячих оченятах було стільки відчаю, він ніби благав про порятунок. Серце Олесі краялось від того погляду. І до неї прийшла думка усиновити цю милу дитину. Та сумніві було дуже багато. Адже, якщо все-таки кровні батьки Макара цигани, то підрісши, він може піти хибним шляхом за покликом генів.

А коли поділилася своїми намірами з друзями та рідними, то вагання лише примножились. Та минуло два місяці й жінка твердо вирішила, що хоче подарувати цьому хлопчику щасливе життя, люблячу сім’ю і материнську ласку. Вона пішла й оформила усі необхідні папери на усиновлення Макара.

Коли нова матуся забрала синочка до себе, то спершу приходилось не легко. Макарчик важко звикав до нового життя, мало спілкувався, та мав поганий апетит. Та через пів року хлопчика було вже не пізнати. Веселий, допитливий малюк, добре ладнав з однолітками та радував маму.

Відтоді пройшло багато років. Макар уже юнак. Хоча підлітковий вік дається у знаки, але він завжди знаходить взаєморозуміння з батьками та залишається милим та добрим парубком.

Оцените статью
Одного разу, коли Олеся вкотре прийшла до дитячого будинку, там з’явився новий хлопчик. Йому було чотири рочки. Хлопчика, на ім’я Макар привезли вчора із сусіднього села. Знайшли малого г _oлoдним, нe митим і без приxисткy