Ми з чоловіком живемо 15 років в шлюбі, у нас двоє чудових хлопчиків, кіт та дві собаки. Мій чоловік любить допомагати людям, ніколи не пройде повз немічного й завжди опиняється в потрібний час у потрібному місці. Він став любимчиком маленьких діток у дворі, адже завжди грає з ними у футбол, любить зводити намети, садити дерева й обожнює грати з малечею в козаки-розбійники.
Одного жовтневого ранку Віктор, саме так звати мого чоловіка, йшов додому з нічної зміни. Дорога пролягала через парк, і на одній з доріжок парку він помітив маленьку дівчинку. Дитині був рік-півтора, не більше, тому питати де її мама сенсу не було. Дівчинка підійшла до мого чоловіка й міцно-міцно обійняла. Не помітивши дорослих поряд чоловік викликав поліцію. Поки правоохоронці оформляли документи й шукали маму дитини, чоловік вирішив привести дівчинку до нас, нагодувати й зігріти, на вулиці було не так вже й тепло. Я не була проти маленької гості, а наші хлопці одразу почали гратись з малечею. Вони познайомили дівчинку з нашим котом та собаками, особливо новій гості сподобався наш померанський шпіц Тоша. Потім вони почали дивитись мультики і я зробила дітям гарячий шоколад.
Через дві години чоловіку передзвонили з поліції й розповіли, що знайшли маму дівчинки. Виявилося, що мама знаходилася на сьомому місяці вагітності, вона гуляла з Катрусею в парку, саме так звати дівчинку, і жінці стало дуже погано. Мама втратила свідомість, а дитина, нічого не розуміючи, побігла вперед й почала гратись у кущах. Маму знайшла інша жінка, яка проходила поряд. Вагітна потрапила в лікарню де її почали оглядати медики. Поліція дала контакти мого чоловіка батьку Катрусі, який вже за декілька хвилин був на порозі нашого дому. Він впав на коліна й почав плакати обіймаючи дочку. Ми побачили розгублений стан чоловіка й вирішили ще допомогти. Я швиденько побігла в магазин, взяла фруктів та води й ми всі разом поїхали до вагітної жінки в лікарню. На щастя, лікарі встигли надати їй допомогу й дитинка вціліла. Батько Катрусі був нам безмежно вдячний, ми обмінялися контактами й час від часу підтримували зв’язок з сім’єю Каті.
Через два місяці після того випадку нам передзвонив Коля й сказав, що Віка народила хлопчика. Вони вирішили назвати дитину Віктором, й запропонували моєму чоловіку стати хресним для новонародженого. Хресною ж стала жінка, яка знайшла вагітну посеред парку й викликала швидку допомогу.
З того часу пройшло багато років. Ми з Вікою, саме так звали маму Каті, багато часу проводили разом, гуляли з дітьми й вона стала моєю подругою. Чоловік обожнює маленького Вітю й при кожній зустрічі дарує йому маленьку машинку або мотоцикл, хлопчик обожнює гратися з різним транспортом. Проте найбільше мені подобається спостерігати за відносинами Катрусі та мого чоловіка Віктора. Вона вважає його своїм другим батьком і при зустрічі завжди обіймає, як тоді, багато років тому.
