Кожного дня Олена робить одне і те саме, вона прибирає у квартирі, пере та прасує одяг, готує їжу та миє посуд. Життя її одноманітне і нецікаве. А колись вони з чоловіком вечеряли при свічках, Назар робив Олені приємні сюрпризи, дарував квіти і подарунки. А зараз про ці вечори вдвох у неї залишились тільки спогади. Вона відчуває себе нещасною та розбитою.
“Колись чоловік дійсно мене любив, а зараз я йому нецікава та непотрібна. Але я сама у цьому винна. Колись я була стрункою, доглянутою, завжди усміхненою і щасливою”. – думала жінка.
Назар уже не один раз говорив Олені, що вона запустила себе і йому соромно з нею виходити на люди. Жінка з усім погоджувалась і картала себе, а чоловік ввечері йшов до коханки.
Вона знала, що Назар її зраджує. Але нічого йому не говорила, бо вважала, що сама винна у цьому, бо за двадцять років спільного життя вона зовсім запустила себе.
Олена старалась усе виправити. Місяць тому вирішила привести себе в порядок: зробила зачіску, манікюр і гарно нафарбувалась. Жінка одягнула дуже гарне плаття та приготувала романтичну вечерю. Чоловік прийшов з роботи і тільки посміявся з неї, сказав, що плаття їй зовсім не личить. А коли вона запитала про нову зачіску, він сказав, що вона не гарна. Назар поїв та пішов дивитись футбол, а жінка сиділа у кухні і думала, що уже пізно відновлювати стосунки. Вона вважала себе не гарною, не цікавою, цілковитою невдахою.
“Я уже нічого не виправлю і мені доведеться змиритись з тим, що чоловік мене більше не кохає. Я й не заслуговую на краще ставлення, адже я не красива і не розумна”. – думала жінка.
Ось так минали роки, а Олена продовжувала себе картати та терпіти зради. Піти від Назара вона не наважувалась, бо боялась самотності. “Краще з чоловіком зрадником, ніж одній”. – думала вона.
