Недавно я вийшла заміж та переїхала жити до чоловіка. Поки що мешкаємо на орендованій квартирі, але мріємо про власне житло. Для того, щоб назбирати необхідну суму, живемо дуже ощадно, на всьому економимо. Мушу сказати, що чоловік робить все можливе, аби наша мрія швидше здійснилася. Крім основної роботи він постійно бере якісь підробітки.
Я не єдина донька в сім’ї. В мене ще є молодша сестра. Вона недавно закінчила школу та вступила до університету. Наші батьки мешкають в селі, тому Наталка попросилась пожити якийсь час у нас, доки не знайде роботу, щоб мати змогу винаймати квартиру.
Все було нормально, спокійно жили в мирі та злагоді, аж поки Наталка не почала нахабніти. Вона закинула навчання, почала прогулювати пари. На роботу не влаштувалась і навіть не намагалась її знайти. Байдикувати, або перед телевізором чи за комп’ютером. Крім того, звичайних страв, які я готую щодня, їй стало замало. Супи вона відмовлялась їсти, просила замовити піцу чи суші, або готувати щось різноманітніше. Але для цього потрібно купити відповідні продукти.
Останньою краплею став перелік продуктів від сестри, які я мала придбати повертаючись ввечері з роботи. Чого там тільки не було! І в моєї зарплати. А коли я запитала, де на це брати гроші, вона відповіла: «Я все поверну, як тільки влаштуюсь на роботу».
Мені набридло терпіти цю ледацюгу в себе вдома, тому повернувшись ввечері, прямо їй сказала, що за три дні вона має з’їхати. Хай шукає житло, або повертається до батьків. Замість того, щоб подякувати за моє терпіння та гостинність, я почула від Наталки безліч образливих слів. Потім ще й батькам на мене скаржилась. Ось як обернулась для мене моя добродушність.
