Остаточно Віті знесло дах, коли він вийняв з пакету «подарунок» друзів. Футболка з написом: «Тридцятирічний незайманий»

Ми познайомилися за цікавих обставин. Друзі зробили моєму чоловікові цікавий подарунок. Якби не та футболка з дурнуватим написом, ми б не були разом.

Стукнуло Віті тридцять, а дружини досі не було. Він не міг собі знайти пару. Навіть на побачення нікого не кликав. Звичайний в мене Вітя. Не модель, не спортсмен, не хтось відомий. Вітя – звичайний чоловік, на якого інші жінки не звертали уваги. Він не вмів гарно залицятися. Жартував специфічно. Навіть інші чоловіки не завжди розуміли його гумор. А ми жінки які? Правильно! Любимо вухами. А що ж робити чоловіку, який взагалі не вмів ті вуха якось спокусити?

Вітя хвилювався за своє особисте життя, а, точніше, його відсутність. Про те, він намагався не виказувати своїх почуттів. Завжди жартував над своїм становищем. Остаточно Віті знесло дах, коли він вийняв з пакету «подарунок» друзів. Футболка з написом: «Тридцятирічний незайманий». Друзі риготіли до сліз. Ніяк заспокоїтися не могли. От так до кінця вечора просидів Вітя з тією футболкою в руках. До їжі не торкався. Пити не хотів. Коли застілля скінчилося, розвіз всіх додому, а сам пішов гуляти. Навіщо він весь час носив з собою ту футболку, Вітя не знає. Вона наче приклеїлась до нього.

Додому йти не хотів. Немає там нікого. Друзі зараз спали в теплому ліжку зі своїми дружинами. А що вдома у Віті? Нічого! Навіть хом’яка не купив! І тут він прозрів. На наступний день прийшов до мене в магазин в отій футболці.

Я працювала третій рік в зоомагазині. Бачила багато. Сміялася часто. Загалом, всі ті смішні випадки виникали через друзів наших менших. А тут смішно було одразу. Приходить високий, лисий мужчина з цікавим написом на футболці і купує хом’яка. Такого маленького, пухнастого, руденького.

Вітя тримав тваринку обережно, наче боявся нашкодити. Щось буркотів тому хом’яку.

  • Ви йому про жінок розповідаєте? – Поцікавилась я.
  • Га? – Здавалося, тільки зараз Вітя помітив мене
  • Коли ми розчаровуємося в чоловіках, то заводимо кішок або котів. А у вас – чоловіків, хом’яки в пошані?

Говорю і посміхаюся. Віта хмуриться. Не зрозумів, до чого я тут про жінок кажу та якихось там котів.

  • А! – Дійшло до Віті і як зарегоче.
    Це!.. Як то!.. – Через сміх, але таки сказав. – Правду кажете!

Вийшов Вітя задоволений. Купив все необхідне для нового друга. Повернувся через два тижні. Я його одразу впізнала, хоча на ньому більше не було тієї футболки.

  • Доброго дня! В мене термінова справа! – Ще поріг не переступив, але вже кричав.
  • Вибачте, але з вашою тридцятирічною проблемою я ніяк не зможу вам допомогти. – Я казала то все з абсолютно спокійним обличчям і, навіть, якоюсь байдужістю.

Вітя застряг десь там біля входу. Мовчить. Довго мовчить. Щось та тиша затяглася.

«Пішов чи що?» — щоб перевірити свої думки, встала зі стільчика. Він такий низький, а каса так високо, що я жодного покупця не бачила.

Вітя далі стояв біля входу, але широко посміхався.

  • Проблема не в мене, — почав виправдовуватися Вітя, — а в мого друга. Ви з ним знайомі, прекрасна пані.
  • Ага! То в нього проблема затяглася не на тридцять років, як у вас, а на довше?

Клянусь Богом, такою широкою посмішкою навіть Чеширський кіт не посміхався!

  • Проблеми в пухнастого друга. – Намагався якось викрутитися Віта, але стало гірше. Точніше, веселіше.

Шкода, що він вчасно з’орієнтувався і забрав в мене змогу знову пожартувати! Впихнув мені під носа хом’яка і давай засипати мене питаннями. А чому? А що? А як?

  • Він нічого не хоче! Цілий день спить. Їсть мало. Води майже не торкається. Що з ним? – Вітя дивися на мене синіми, стурбованими очима. Гарні, наче небо.
  • В нього така ж проблема, як і в господаря.
  • Тьху! Ви знову за своє! – Вітя намагався бути злим, але в нього не виходило. Посмішка все псувала.

Діалог затягнувся. Жарт сипався за жартом. Нарешті прозвучали ті слова, на які я втомилася чекати.

  • Ходімо на побачення! А йому, – Вітя тицьнув пальцем в бік хом’яка, – дайте гарну подругу!

То був чудовий день! Маруся знайшла собі пана-хом’яна до пари, а мене покликав на побачення симпатичний чоловік. Через півроку, я заселилася в його квартиру. Переробила все під себе. Вітя нічого мені не казав. Ходив і мовчки тішився.

У всій цій ситуації найсмішніше інше. Коли Вітя пuвa занадто багато вип’є, то починає хвалити свого пухнастого друга:

  • Ти знайшов жінку мені, а я – тобі! Ми з тобою справжні корєша!
Оцените статью
Остаточно Віті знесло дах, коли він вийняв з пакету «подарунок» друзів. Футболка з написом: «Тридцятирічний незайманий»