Тільки зараз я розумію, наскільки невдало мені випало вийти заміж. Відразу після весілля я почала помічати, що чоловік поводить себе як мала дитина. Я не знала, у чому причина, та потім зрозуміла, що це ще з дитинства. Нічого самостійно зробити не може. І це доросла здорова людина. Коли я приходила замучена з роботи, то не могла витримати вже цю поведінку. Все треба піднести, подати, носика підтерти.
Хоча в нашій сім’ї я вдома не сиділа. І робота, і купа домашніх справ. Працюєш, як віл просто. І паралельно чоловік, який має право на відпочинок, а я навіть поспати нормально не встигаю. Не раз я робила зауваження:
– Сергію, ну май совість, встань нарешті з того дивану, допоможи хоч з чимось.
Та хто там мене чує? Очі в телевізор витріщив і навколо більше нічого не існує. Тому я так посиділа, подумала і прийшла до висновку: «А для чого мені взагалі такий чоловік?»
Якщо ви думаєте, що я не старалась виправити ситуацію, то глибоко помиляєтесь. Були і вмовляння, і погрози, і хитрощі, і крики, скандали. Та нічого не допомагало. Коли я конкретно так розізлилась та влаштувала сварку, то Сергій побіг жалітися матусі. Чесно вам сказати, то мене взагалі насмішило це. Ото вже мамин синок. Будь-що – до матері під спідницю.
Свекруха відразу зателефонувала мені із претензіями. А чого це я не телефоную вибачатись до її сина, молити про прощення та про повернення назад? Та я не розгубилась:
– А ось хто пожаліє мене? Не знаєте? Ви звикли сопельки своєму синові підтирати, то тепер робіть все життя це. А я таким займатись не буду. В мене є чим зайнятись і без того.
– Так і скажи, що вже когось собі знайшла. Я так і знала, що так буде, з першого дня було все зрозуміло. Вівця ти така!
Таке терпіти я далі не збиралась. Зазвичай я вчасно розумію, що з людиною нам говорити нема про що. А якщо розсерджусь, то ще й можу ляпнути зайвого.
Не повірите, але після цього інциденту чоловік більше до мене не дзвонив і навіть не писав. Потім почали спільні знайомі розповідати, що його мама навіть до ворожки їздила, аби на мене порчу навести.
Тепер кожен раз, коли я заходжу до церкви, то дякую Всевишньому за те, що оберіг мене від цієї навіженої сімейки. Хай самі товчуться у своєму болоті. Цікаво тільки, чи надовго їх обох вистачить.
