Мій сусід Павло прожив з дружиною 12 років. В них народилося двоє хлопців. Жили вони непогано, але завжди хотілося чогось більшого. Саме тоді Марина вирішила поїхати за кордон на роботу.
Павло зі ще зовсім маленькими дітьми залишився сам. Допомагала йому мама. Вона завжди намагалась все тримати під своїм контролем і в неї це добре виходило. Тому, коли Марина подзвонила й сказала, що знайшла собі іншого й не хоче повертатися, свекруха стала опікуватися тими дітьми.
Так була цілих 2 роки. Павло дуже тужив, його звільнили з роботи, від нього відвернулися всі друзі. Чоловік не міг повірити, що це сталося з його сім’єю, що він тепер батько-одинак.
Але час все лікував. І Павло теж знайшов собі дуже хорошу жінку. Аня мала донечку, з чоловіком розійшлася, бо він чинив насильство в їхній сім’ї.
Молоді стали жити разом й обоє знали, на що йдуть — необхідно звикати до чужих дітей. Аня щира, привітна й легко знайшла спільну мову з хлопчиками. Павлові було трохи легше, бо донечка Ані була ще зовсім маленькою. Як тільки вона його побачила, одразу попросилася до нього на руки. Це був вже дуже чудовий знак. Життя стало налагоджуватися.
Павло знову пішов на постійну роботу, почав краще заробляти. Тоді запропонував Ані узаконити їхні відносини. Поки молоді готувалися до такої важливої у їхньому житті події, майбутня свекруха придумувала, як зруйнувати всі їхні плани.
Вона чомусь відразу не полюбила нову невістку. Вона й Марину не дуже балувала, може тому жінка й втекла за кордон. Мама бачила, як син важко переживав втечу дружини, але не захотіла допомогти йому налагодити особисте життя.
Свекруха спочатку надіялася, що Аня не справиться з тими обов’язками, що на неї звалилися у новій сім’ї. Але коли побачила, як молода жінка старається і намагається всім догодити, пішла іншим шляхом. Почала забирати дітей до себе й наговорювати на нову маму всякі нісенітниці. Коли діти поверталися від бабусі, говорили Ані різні неприємні речі, не слухалися, не хотіли їсти те, що вона пропонувала.
Одного разу Аня йшла з донечкою гуляти в парк і запропонувала хлопчикам піти з ними на дитячий майданчик. Діти вперто заявили, що з нею не підуть, а залишаться з бабусею, яка саме прийшла провідати сина та внуків. Аня тільки розвела руками й пішла без них. А ввечері Павло прийшов додому і запитав свою дружину, чому вона залишила хлопців вдома без нагляду. Йому зателефонувала мама й сказала, що діти самі вдома, а жінка з донечкою гуляє на дитячому майданчику.
Чоловік виглядав знервований, але поводив себе спокійно й готовий був вислухати все. Аня зрозуміла, що треба йому пояснити в чому справа. Молоді поговорили й все владнали.
Павло бачив неприязнь матері до Ані. Він розумів, що мама боїться, щоб він знову не страждав, але все більше й більше це було схоже на те, що мама не хоче його ні з ким ділити й перетворює його у “маминого синочка”.
Зрештою, любов перемогла. Павло щиро полюбив Аню та її доньку. А майбутня дружина прийняла його з двома дітьми. Не кожна жінка на таке здатна.
Молоді домовилися не сперечатися з мамою, адже рано чи пізно вона заспокоїться й усвідомить, що була не права. А діти виростуть і самі все зрозуміють.
“Головне, щоб ми були разом” — сказав Павло й міцно обійняв свою Аню. І вже через два роки після весілля Аня народила йому ще одного сина. Тепер у них велика й щаслива сім’я.
