Я завжди хотіла збудувати кар’єру і добитися успіху в житті. Тому в університеті я старанно вчилась, а після закінчення навчання знайшла хорошу роботу. Коли мої подруги вийшли заміж і народили дітей, то я багато працювала. А коли мені виповнилося тридцять років я вирішила, що потрібно подумати про особисте життя та почала активно шукати свою другу половинку.
Я зареєструвалась на сайті знайомств і там познайомився з Олександром. Ми листувались чотири місяці, а потім він почав до мене телефонувати. Виявилось, що хлопець з мого міста і колись він вчився в одній школі зі мною, але ми не були знайомі. Він запросив мене на побачення, а через три місяці ми вирішили жити разом.
Молодий чоловік переїхав до мене у квартиру, яку я успадкувала від бабусі. Мені здавалось ось воно щастя і я колись навіть не уявляла, що спільне життя може бути таким чудовим. Через шість місяців спільного проживання я дізналася, що вагітна. Я дуже зраділа і розповіла цю новину Олександру, але радості на його обличчі я не побачила. Він почав менше приділяти мені уваги, а частіше зустрічатись з друзями.
Чоловік поводився ніби мене немає у його житті і через це мені було дуже образливо. А коли я була на п’ятому місяці вагітності він звільнився з роботи, сказав, що посварився з начальником та більше не хоче там працювати. Я тоді ще була на роботі і тому ми жили на мою зарплату.
Але незабаром я мала вийти у декретну відпустку, тому я кожного дня говорила Олександру, що він має знайти іншу роботу. Але він мене не слухав, а увесь день лежав на дивані та дивився телевізор. Перед пологами він сказав, що хоче поїхати у гості до брата в інше місто на декілька днів. Я попросила його повернутись якомога швидше, але він так і не повернувся і на телефонні дзвінки не відповідав.
Я перед пологами залишилася без грошей, добре, що мені допомогли батьки, які дали мені гроші на життя і згодом забрали мене з дитиною з пологового будинку.
Через шість місяців приїхав Олександр і сказав, що він братові допомагав розв’язати деякі проблеми тому не міг приїхати. Я вирішила дати йому ще один шанс, але це була моя помилка. З дитиною він мені не допомагав, я все робила сама. Якщо я говорила, щоб він має допомогти доглядати доньку, то він одразу кричав на мене.
Одного разу я вирішила, що з мене достатньо і виставила чоловіка за двері. Зараз ми живемо з дитиною без аліментів і батько Мар’яни до нас не навідується взагалі. Добре, що в мене є батьки, які мені допомагають.
