Нещодавно переглядала свій дитячий альбом. Дитинство в мене було радісне, адже тато постійно піклувався, щоб у мене було все найкраще. Звісно, для цього йому доводилося багато працювати, але за його відсутності за мною дивилася сусідка. Вона була вже немолода, але своїх дітей не мала, тому свою материнську ніжність вона вкладала в мене.
А ось на цьому фото я зовсім засмучена. Того передноворічного дня я не забуду ніколи. Мені було вже 6 років, я ходила до школи та весь час бачила, як мами забирають своїх дітей після уроків. За два тижні до Нового року я відмовилася йти до школи, якщо мене туди не відведе моя мама. Я весь час чула казки про те, що вона дуже зайнята та має якесь секретне завдання. Моєму дитячому терпінню прийшов кінець, тому я не просила, а вимагала, щоб мою маму відпустили додому із секретного завдання хоча б на один день.
Тоді я ще не знала, що жінка, яку я весь час так чекала жила в одному місті з нами та навіть знати не хотіла про свою доньку. Своєю впертістю я таки здобула обіцянку тата, що ми разом купимо для мами подарунок та привітаємо її особисто. Він, мабуть, сподівався, що її серце розтопиться та вона повернеться в сім’ю, яку так безжально покинула напризволяще.
Я пам’ятаю, як баба Катя (так звали сусідку) відмовляла тата від цієї зустрічі, бо мудрість підказувала їй, що мати не змінилася. Почувши ці слова від улюбленої сусідки, я наговорила їй купу неприємностей, бо вважала, що вона хоче перешкодити нашій зустрічі з мамою, бо не хоче мене втрачати, адже я стала їй, як дочка.
Попри всі перешкоди та переконання ми з татом купили подарунок та пішли до якогось обшарпаного будинку. Там був довгий коридор, в кінці якого ми й зупинилися. Тато тихенько постукав, двері відчинилися. На порозі стояла красуня-мама. Я відразу ж кинулася до неї на шию, а вона, як ошпарена відсахнулася від мене, ніби я хотіла заподіяти їй лихо.
Після цього вона почала кричати на тата, обзивати його різними поганими словами. Вона говорила, що ми заважаємо їй жити, адже вона тільки почала щасливе життя. На кінець вона заявила, що більше бачити не хоче ні тата, ні мене. І щоб ми більше її не турбували.
Я була настільки шокована, що навіть не могла плакати, хоча мені було дуже образливо. Я ж нічого поганого їй не зробила. Чому вона мене так ненавидить? Біля під’їзду нас зустрічала баба Катя. Коли вона побачила наші похмурі обличчя, відразу все зрозуміла. Вона просто обійняла мене так, що я тоді лиш зрозуміла, що таке материнська любов. Попри всі образи, яких я їй завдала, вона любила мене та розуміла навіть без слів.
Далі ми жили, як раніше, але у мене вже не було мрій про маму. Того новорічного вечора ми святкували втрьох: я, тато та баба Катя. Перед тим, як іти спати, я підійшла до нашої гості й запитала:
– А можна я буду називати Вас мамою?
Баба Катя ніжно пригорнула мене до грудей та тихо промовила:
– Звичайно, доню.
Так у мене з’явилася мама, про яку я мріяла. Я весь час ходила до неї за порадою або просто поговорити, коли мені було сумно. Шкода, що вона не дожила до мого одруження та народження донечки, але я ніколи не забуду її материнської любові.
