На вихідних я планував поїхати на ринок, щоб купити нові стелажі для інструментів. Заварив дружині чаю і попросив виділити певну суму, оскільки знав, що декілька днів тому вона отримала заробітну плату. Та у відповідь почув, що грошей у неї немає, до того ж їй зменшили преміальні та взагалі, тепер вона буде заробляти удвічі менше.
Я готовий був з цим змиритись. Стелажі купувати не буду, спробую їх змайструвати сам. Це займе більше часу, та нехай. Та яким було моє здивування, коли я дізнався, що нічого їй не зменшували. А сімейні кошти вона витрачає на погашення кредиту за авто, яке придбав її колишній чоловік. Дружина виправдовується: “Ти не розумієш. я стараюсь не для колишнього, а для нашого спільного сина”.
Приблизно п’ять років тому вони розійшлися. До речі, ініціатором розлучення був Вірин чоловік, у них там своя історія. Я ніколи не розпитував подробиць, навіщо ворушити минуле.. Та я знав, що дитина залишилась жити з батьком. Віра всі ці роки спілкувалася із сином, але на нейтральній території, до нас додому він не приходив.
Крім того, дружина матеріально підтримує сина – виплачує щомісяця аліменти. І сума їх, я вважаю, чимала. Якщо батько працює, то малий точно усім необхідним забезпечений. Що стосується витрат на лікування, навчання та відпочинок, то дружина це забезпечує понад суму аліментів. Досі, у мене претензій ніяких не було. Моєї зарплати цілком вистачало на життя.
Але іноді дружина повинна підтримувати чоловіка. А вона, у своєму легковажному ставленні до грошей, іноді доходить до відвертого марнотратства. Забуваючи, що у нас є спільні сімейні потреби. У своєму бажанні догодити дитині, вона бездумно спускає кошти на речі, без яких запросто можна обійтись, такі, як от планшет, гіроскутер, чи другий велосипед. Я з нею розмовляю, пояснюю, що мене це турбує. Іноді знаходимо компроміс, але часто вона вчиняє по-своєму.
Декілька днів тому, я ненароком підслухав розмову дружини з її колишнім чоловіком. Через гучний динамік, я почув його голос і пізнав його. Я не хотів підслуховувати та думав просто пройти повз, але мене збентежила фраза “вчора кредит оплатила”. Я зацікавився про що йде мова, але вони швидко змінили тему. Я почав прокручувати почуте в голові.. Дивно, бо у нас із дружиною, на скільки я знаю, кредитів немає.
Спершу, я хотів відволіктися від цієї теми. Та зрозумів, щоб позбутися нав’язливих думок треба просто запитати напряму. Ми все -таки не чужі люди! Та краще б не питав, бо Віра одразу почала відбріхуватись.
Що ніби на роботі вони оформили якусь техніку і т.п. Та зрештою зійшлось на тому, що підслуховувати не красиво. Але цього разу я вирішив бути настирливим та не відступати. І вона таки зізналась.
З’ясувалося, шість місяців тому її колишній взяв у кредит автомобіль. Та згодом зрозумів, що його зарплати не вистачає для погашення щомісячних платежів. Можливо б й вистачило, але тоді довелося б дуже себе обмежувати й жити скромніше. Тому він вирішив натиснути на жалість колишньої добродушної дружини.
Він аргументував це тим, що у їх сина в цьому році розпочнеться навчання в школі й на гуртки треба буде на чомусь возити, бо поблизу нічого пригідного немає.
Моя Віра побачила в цих аргументах благі наміри та погодилась виплачувати кредит. Зі мною вона не радилась і нічого мені не розповіла, бо була переконана, що я таке рішення не схвалю. Ще б пак!
Колишньому можна грамоту вручити, за відмінні здібності переконувати та маніпулювати, натиснувши на материнські почуття. Кожен виживає як може, до нього в мене питань немає. Зате є питання до моєї дружини.
Я розумію, там її син. Але треба інколи включати здоровий глузд. Як він буде возити дитину на гуртки, якщо сам працює з дев’ятої дошостої? А якщо згодом її колишній захоче квартиру придбати, щоб дитина пішки могла до школи ходити? Знову набере кредитів не порадившись зі мною?
Такі питання подружжя повинне обговорювати разом, адже і бюджет у нас спільний. Про яку тепер довіру можна говорити? Батько каже, що згодом витрати на дитину лише ростимуть. То виходить, всі свої кошти дружина буде витрачати, щоб забезпечувати чужу сім’ю. Навіщо тоді мені таке подружнє життя?
