Дружину на святкування свого ювілею запросила її начальниця. Свої п’ятдесят років вона вирішила відмітити вдома. Співробітниці й співробітники були запрошені зі своїми чоловіками та дружинами.
Того вечора я відчув такий сором, якого не відчував раніше. Це був “іспанський сором” – коли хтось робить чи говорить щось, а соромно за це тобі. Цього разу мені крізь землю хотілось провалитися, коли я дивився, як керівниця моєї дружини принижувала свого чоловіка.
Я вважаю, що так ставитися до свого партнера, до своєї другої половинки, просто неприпустимо. Я б ні за що не став терпіти такого ставлення до себе. Та й не уявляю собі, щоб моя дружина таке собі дозволила.
Господиня протягом всього вечора не давала чоловікові закінчити речення, перебивала постійно і керувала, як прислугою.
Потім наказала йому принести з кухні чергову страву. А коли чоловік повернувся не з тією тарілкою, яку вона мала на увазі, то в його сторону полетіло стільки принизливих фразочок, стільки колючих кпинів, за які дорослий чоловік просто б розвернувся та пішов геть, або завдав би словесного удару у відповідь. А це мовчав… Я навіть позаздрив його залізному терпінню. Але водночас і шкода його, бо жити з такою мегерою важке випробування. Я не вже не міг на це все дивитися тому запропонував дружині помаленьку збиратись. І ми пішли додому ще до закінчення бенкету.
Дружина розповідала мені, що у її начальниці важкий характер і не простий норов, але те, що вона так ставиться до власного чоловіка, я й уявити не міг! Це вже занадто. І, як з’ясувалося, вони у шлюбі вже майже тридцять років. Як він терпить її стільки часу уявлення не маю.
А головне він сам по собі поважна людина, начальник на підприємстві, всі його поважають та цінують, як кваліфікованого фахівця. Здається, не поважає його лише власна дружина, а він бідолаха живе поруч з таким тираном..
