Живемо з сім’єю у великому будинку, у селищі, недалеко від міста. Сім’я велика: я з чоловіком, діти, мама і брат мій старший. Зі сім’єю у нього не склалося, як батька не стало, він почав випивати.
А батька немає вже кілька років, сталося це несподівано для всіх нас. Брат боявся лише батька, а тепер не зважає ні на кого, робить, що заманеться. Випиває щодня, лихословить, кричить і, навіть, у такому стані може вдарити. Дуже важко стало нам вживатися з ним в одній хаті. А, оскільки, діти це все бачать, то тепер бояться залишатися вдома, коли брат приходить напідпитку.
Чоловік мій став брати з нього приклад. Спочатку дорікав братові, що так не можна жити, а тепер і сам не проти випити, коли є нагода. Як тільки почну розмову про те, щоб припиняв пити, у відповідь мені одразу — подивись на свого брата. Мені образливо це чути, бо у нас сім’я, діти, яких потрібно виховувати й показувати добрий приклад.
Ще й до всього сусіди почали криво на нашу хату поглядати. Засуджують матір, мовляв, треба було виховувати правильно. Може, це правда. Але щось у ньому змінилося, він був зовсім іншою людиною до того, як почав випивати. Добре вчився у школі, закінчив університет, йому пропонували дуже вигідну роботу. Я підозрюю, що це він так відреагував на те, що батьки заборонили йому одружитися з жінкою, яку він обрав. Відверто скажу, вона була йому не пара. Вона любила витрачати гроші, дорогі подарунки, вечірки та випивку, а про сім’ю майбутню ще навіть не думала. Батьки побоялися, що він почне вести такий же спосіб життя і сказали, що не приймуть такої невістки. І брата ніби підмінили.
У моїх батьків був ще один будинок, який залишився їм ще від татових батьків. Ось ми й надумали відселити брата туди, тим більше що хата була ще у зовсім доброму стані. Але брат відмовився, озлобився і став водити до хати своїх дружків. Ще більше став пити та буянити. Словом, стало ще гірше. Він, ніби, відчував, що його хочуть вигнати з хати та робив все так, щоб відомстити. Найбільше перепадало мені, бо я завжди старалася поговорити з ним.
Мати запропонувала мені з чоловіком і дітьми перебратися у ту батьківську хату, облаштувати її, бо розуміла, що брат ніколи не погодиться переїхати.
А чоловік поставив ультиматум: або перебираємося жити до міста, або розлучаємося. Я послухала його і ми винайняли квартиру. Спочатку було дуже важко, але я бачила, що чоловік взявся за голову, старається, цілими днями пропадає на роботі, а на вихідні знаходить різні підробітки.
Наше життя налагодилося, ми їздимо провідувати матір, возимо продукти, робимо косметичні ремонти та інше. Звичайно, ніколи не обходилось без скандалів з братом. Від будинку я відмовилася на користь брата, він трішки заспокоївся, навіть поїхав на заробітки за кордон.
Він все ще випиває. Ми пропонували матері перебратися до нас у місто, але вона відмовилася, пояснюючи це тим, що без неї брат взагалі пуститься берега.
