Ми з Василиною дружили ще зі школи. А згодом разом вчились в університеті. Жили у одній кімнаті в гуртожитку і завжди ділились секретами. А згодом так вийшло, що я вийшла заміж і переїхала жити до чоловіка у інше місто.
Подруга залишилась жити у місті де ми вчились, а я переїхала далеко від неї. Я декілька разів у рік приїжджаю у гості до сестри і з найкращою подругою також я зустрічаюсь.
Цього разу я також хотіла з нею зустрітись. Коли приїхала у місто, то одразу зателефонувала до Василини. Але уже два дні ми з нею не могли зустрітись, то у мене були справи, то у неї. На третій день ми з нею домовились зустрітись і я сіла у маршрутку, щоб приїхати до неї у гості.
Біля мене сидів молодий чоловік, який вийняв мобільний телефон і почав голосно говорити зі своєю дівчиною.
– Я не можу ввечері з тобою зустрітись. Маю сьогодні звіт зробити і роботи у мене багато. А завтра батьки у гості мають прийти, то теж не вийде побачитись. Не вигадуй, я тебе не зраджую. Мені дійсно не виходить з тобою побачитись. Не ображайся. – говорив він у слухавку.
Через декілька хвилин телефон знову задзвонив.
– Василино, не можу я з тобою зустрітись. Зайнятий я! Невже не розумієш! – крикнув чоловік і вимкнув телефон.
А тут у мене задзвонив телефон:
– Так, Василино. Я вже їду до тебе. Через пів години буду. – сказала я.
Після цих слів усі пасажири у маршрутці почали сміятись. Я згодом зрозуміла чому, а хлопець – ні. Він здивовано дивився на всіх.