У мене є двоє синів: старшому виповнилось тридцять чотири роки, а молодшому – тридцять два. Я шкодую, що їх народила і тільки тепер я зрозуміла, що не таке життя я хотіла. Я жалію, що потратила багато років мого життя для того, щоб виховувати дітей. Я б могла бути набагато щасливішою і жити зовсім по-іншому. Я могла насолоджуватись кожним днем, а коли я народила дітей, то я зруйнувала своє життя.
Я не розумію для чого я себе тоді так мучила. Виховувала дітей, розв’язувала їхні проблеми і доглядала за ними. Гори посуду, прання і постійні проблеми, я ж могла жити тільки для себе і бути щасливою.
Минули роки, а ніякої вдячності від синів я не отримала. Я від своїх дітей не відчуваю тепла і турботи. З кожним роком сини стають все більше і більше чужими. Я їм купила машини, допомогла виплатити кредити за квартири і оплатила їхню освіту, а вони навіть не подякували мені.
Тільки зараз я зрозуміла, що б могла прожити своє життя набагато краще і жалію про те, що народила дітей.
Діти не іграшки, їх потрібно одягати, доглядати і віддати їм частину себе, а натомість ви можете нічого не отримати. Бути матір’ю – це не тільки гратись з дитиною, а розв’язувати їхні проблеми і сидіти з ними коли їм боляче чи вони хворі. Материнство – це постійні переживання.
Після народження синів я не здійснила свої мрії, не добилась того успіху, який хотіла і я поставила хрест на своїх талантах. Я присвятила життя синам, а зараз самотня і нещасна. Мені жаль ті роки, які я присвятила дітям.
