У сусідній квартирі жив старенький дідусь. Він мав сина, який до нього ніколи не приходив. Андрій багато років тому переїхав жити у Канаду, летіти було далеко і він ніколи не прилітав, а тільки телефонував до батька.
Чоловік жив у Ванкувері і мав хорошу роботу, а згодом одружився. Жінка народила йому двоє синів.
Він дуже добре заробляв, бо висилав батькові багато грошей і літній чоловік ні в чому собі не відмовляв. Син також завжди присилав листи у яких були фотографії його розкішної квартири і країн у які він їздив на відпочинок.
Останні роки дідусь завжди лежав, він не міг ходити, тому я доглядала за ним. Я була знайома Степаном Олександрович ще з дитинства, ми з ним сусіди, живемо у одному під’їзді.
Мені було жаль його, інколи приходила до нього, а він голодний лежить, встати не може, тому я стала йому допомагали. Сину він просив не розповідати про те, що він погано почувається – не хотів його тривожити. Завжди говорив, що радіє, що в Андрія усе добре склалось і бажає йому щастя.
Я жила батьками та сестрою. Два роки тому вона вийшла заміж і переїхала з чоловіком жити до нас. У двокімнатній квартирі нам дуже тісно разом, я була змушена перебратися у кімнаті до батьків.
Десять років назад сусід за яким я доглядаю запропонував переїхати до нього, а після того, як помре обіцяв, що успадкую його квартиру.
Я погодилась і переїхала до нього, а він через декілька днів сказав, що склав на мене заповіт. Коли я зрозуміла, що квартира буде моя, то старалась добре доглядати за літнім чоловіком. Хотіла, щоб він був задоволений моєю роботою. Я прибирала, готувала і прала його речі. Коли я жила з ним, то він завжди був добре доглянутий і щасливим.
Після Пасхи помер дідусь Степан. Не знаю хто розповів його синові, бо чоловік прилетів на похорони. Він не з’являвся вдома двадцять років і тепер знову був у батьківській хаті. Чоловік дуже змінився, я його ледве впізнала. Він посивів і виглядав дуже втомленим. Андрій подякував мені за те, що я доглядала за його батьком.
Він розповів, що закордон йому добре живеться, у нього є улюблена робота і чудова сім’я, але за батьком він дуже сумував та планував цього літа приїхати з дружиною і дітьми до нього у гості, але не встиг.
Через два дні нотаріус сказав, що літній чоловік заповів квартиру своєму сину. Я дуже здивувалася і попросила подивитись ще раз заповіт: там дійсно було написано, що житло належить Андрію. Невже дідусь мене обдурив, чому коли він був живим я не перевірила заповіт, а повірила його словам. Я не знаю куди мені йти, я десять років прожила у цій квартирі.
Чоловік вирішив продати квартиру, бо він живе закордоном і не планує повертатися в Україну. Я не можу претендувати на житло, бо не маю на це юридичного права і Андрій скаже, що я доглядала за дідусем з корисних цілей.
Мені соромно сказати сестрі і батькам, що я знову повертаюсь жити до них у квартиру. Наталя народила двох дітей і тепер у двокімнатній квартирі ледве поміщаються шестеро людей, а тут я ще хочу до них прийти жити.
Не знаю як поводитись у цій ситуації, я доглядала за літнім чоловіком, він був щасливий і ситий. Він говорив мені, що квартира буде моя, а тепер я залишилась на вулиці.
Коли я сказала Андрію, що його батько обіцяв мені житло, то він мені не повірив. Сказав збирати свої речі і йти геть.
