Дружина давно натякала на те, що пора придбати власне житло. Одного вечора це переросло у серйозний скандал. Тоді вдома була вся наша родина — двоє синів та її батьки. Я вже деякий час хотів їй розповісти про одну річ, та не міг підібрати момент. До того, як вступити в інститут, я жив з мамою. Вона тяжко працювати, щоб підняти нас з братом на ноги, батько покинув нас відразу після народження.
Моя бабуся залишила мені і брату квартиру в центрі міста. Ми ще тоді були дітьми, тому мама вирішила її здавати деякий час. Потім вона продала житло і змогла купити дві однокімнатні. Мати старалася як могла, щоб у її дітей було щось своє. Коли я вступив до інституту, то вирішив, що буду жити в гуртожитку, а квартиру буду здавати. Таким чином у мене були власні кошти.
Коли я одружився, то вирішив все так і залишити. Заробітна плата у мене була нормальна, тому я почав відкладати гроші. Туди ж йшли і кошти з оренди. Дружині я нічого не сказав. У її батьків був великий будинок, де всім вистачало місця. Ми залишилися жити там і допомагали їм.
Ми прожили всі разом декілька років, у нас народилися чудові сини. Коли вони пішли до школи, жінка вирішила, що вже час жити у власному будинку чи квартирі. ЇЇ батьки погодилися нам допомогти, якщо моя родина дасть таку ж суму. Спочатку я подумав, що можу взяти з накопичених грошей потрібну половину. Але потім вирішив, що вже прийшов час розповісти всю правду. Та скоро я зрозумів, що помилився.
Батьки дружини заявили, що ми повинні були жити там, а не з ними. Жінка образилася на мене, сказала, що це справжня зрада і вона більше ніколи не зможе мені вірити. Це була гучна сварка, тому я вирішив деякий час пожити окремо. Для дружини власний будинок був важливим, я мав погодитися. Через два дні я запропонував їй продати ту квартиру і все ж таки почати будівництво. Та вона чомусь навідріз відмовилася. Ще і кинула, що взагалі не хоче мене бачити.
Я не розумів, чому це викликало таку реакцію. Я хотів як краще, відкладав гроші, щоб у разі чого не шукати, де їх взяти. Накопичених коштів вистачило б на освіту дітям, а ще є квартира, де вони могли б жити разом, коли вже будуть навчатися в університеті. Я не приховував нічого жахливого, я старався для своєї родини.
Я ще декілька разів дзвонив дружині, та вона не піднімала трубки. Її батьки також не відповідали. Моя мати, у якої я зараз проживаю, каже, що я вчинив правильно. Тільки, можливо, потрібно було підібрати кращий момент. Та що зроблено, то зроблено. Брат також хвилювався, що так сталося. Вони як могли підбадьорювали мене, через деякий час я заспокоївся.
Дружина знає, де я. Захоче поговорити — подзвонить або прийде. З синами я бачусь майже кожного дня, зустрічаю їх після школи і ми йдемо гуляти. Я вважаю, що вчинив правильно. Я все ж таки забезпечу гарне майбутнє своїм дітям, незважаючи на те, що думає жінка чи її батьки.