У мене сталася дуже непроста життєва ситуація. Колишня дружина мого сина заборонила моїм онукам спілкуватися зі мною. Але ж це їхня рідна бабуся. Та й поки вони жили разом, а це майже 10 років, я завжди дбала про них. Старший онук багато часу проводив у мене, а коли народився молодший, я взагалі забрала його до себе, щоб невістці було трохи легше з новонародженим малюком.
Тепер же я не можу бачити онуків. У них є бабуся з боку мами, а про мене взагалі ніхто не згадує. Навіть старший, який провів зі мною стільки часу, робить вигляд, що не знає нічого про мене. Від цього дуже боляче. Я навіть почала хворіти від таких переживань.
А причина цих неприємностей — дім, в якому мешкали мій син з дружиною та дітьми. Коли вони стали подружжям, ми з чоловіком вирішили віддати їм дім, що дістався мені від батька. Будова гарна, досить сучасна, а після невеличкого ремонту взагалі перетворилася на будинок мрії. Та ще й за містом, природа, чисте повітря, краса, одним словом. Ми ж мали свою окрему двокімнатну квартиру в центрі міста. І все було добре, доки син не повідомив нам про розлучення.
Що стало мотивом таких змін, ми не знаємо і досі, але рішення його було впевненим і рішучим. Щодо дітей, то, звісно, син сказав, що буде їм у всьому допомагати і ніколи не покине. Життя є життя. І як би прикро нам не було, ми прийняли це рішення. Перший час син жив у нас, потім винайняв квартиру, а невістка з дітьми поки що жила в домі.
Десь через місяців вісім син повідомив, що зустрів гарну жінку, яку покохав, думає одружитися і переїхати до заміського будинку, який, до речі, належить йому. Колишній дружині та дітям на перший час винайме гарну квартиру, а потім буде видно, що і як.
Особливого спілкування у сина з невісткою не виходило, тому я вирішила йому допомогти та поговорити з нею сама. Прийшла в гості, пояснила, що і як, запропонувала допомогу. Проте вона, почувши, що має покинути дім, відреагувала на цю новину досить дивно. Почала говорити, що ми страшні люди, які виганяють власних онуків на вулицю, і практично виставила мене з будинку.
Я розумію такий розпач, але її колишній чоловік — моя дитина, і цей дім його по праву. Вона ж там мешкає лише тимчасово, вони так вирішили разом, щоб після розлучення не травмувати дітей різкими змінами. Я вважаю, що мій син вчинив чесно і теж має право на щастя.
Крім того, у його колишньої дружини є батьки, які живуть в сусідньому місті та мають гарну трикімнатну квартиру. За всі роки шлюбу вони нічим особливо не допомагали, тож тепер якраз слушна нагода. Та й ми не відмовляємося від них.
Поведінка невістки дуже змінилася. Вона склала всі речі, забрала те, що вважала за потрібне, і виїхала до своїх батьків. Син нічого не став на це говорити. Але відтоді я жодного разу не бачила і не чула своїх онуків. А всі мої намагання зробити хоч щось для цього виявилися марними.
Син з нареченою переїхав до будинку, готуються до весілля. Не знаю, як буде далі, але образи з боку невістки продовжуються. На мою ж думку, я не зробила нічого поганого. Це їхнє рішення, і я не маю страждати від цього.
Я дуже сумую за онуками. Син також про них нічого не знає, лише переводить щомісяця гроші на картку. Про дітей трохи дізнаємося від спільних знайомих і сусідів. Я завжди допомагала їм, була гарною бабусею, а натомість отримала таку зневагу. Невже тепер так буде завжди?
