Ми з чоловіком купили собі хату в селі. У нас ріс син і треба було думати про його майбутнє.
Після переїзду, подругою мені стала Віра — жінка, що живе через дорогу від нас. Вона все життя самотня, виховує донечку. Колись довірилася мені й розповіла, що чоловік її помер від тяжкої хвороби, так і не побачивши своєї донечки. Тоді вона була ще дуже молода, але життя без свого Тараса не уявляла. Живе тільки заради донечки Насті. До слова, дуже красива, порядна та вихована дівчина.
Наш син старший від неї на 2 роки. Як тільки ми переїхали, вони стали друзями. Настуся росла на наших очах, ставала все гарніша. Я дуже тішилася, що мій Віталік дружить з нею і десь глибоко в душі надіялася, що Настя буде моєю невісткою. Та й діти відчували симпатію одне до одного, особливо, коли стали дорослішати. Віталік дуже ревнував, як бачив, що хлопці крутяться біля Насті.
Настав час вступати в університет. Віталік поїхав вчитися в інше місто, далеко від рідного дому, а повернувся з дівчиною.
Я була шокована, але що мала сказати. Найприкріше було за Настю, бо вона весь цей час чекала його. Я тоді з дому вийти не могла, бо мені було перед Вірою соромно. А Настуся тиждень не показувалася, поки Віталік не поїхав назад.
Віталік познайомив нас з Христиною. Сказав готуватися до весілля, збирати гроші. Дівчина — розумна, красива, але здалася мені не щирою. Але це — вибір сина.
Але я поговорила з сином стосовно Насті. Він сказав, що любить її, як сестру. У них була лише юнацька симпатія, бо вони росли разом. Мені довелося змиритися. Значить — моє чуття мене підвело.
Через кілька місяців ми поспіхом зіграли синові весілля і молоді поїхали жити в місто.
Що у мене тоді на душі творилося, один Бог знає. Настя з Вірою на весілля не прийшли. Після цих всіх подій я покликала Настю до себе і попросила їй відпустити його, не мучити себе. Вона не приховувала, сказала, що їй дуже боляче.
Пройшло 10 років, мій Віталік розлучився з жінкою. Не змогли вони прожити й кілька років разом, постійно сварилися. Дітей у них не було, бо Христина не хотіла. Хотіла жити для себе.
Настуся в той час мала кавалерів, але заміж довго не виходила. Вона поринула у навчання, закінчила медичний університет. А потім одного дня приїхала з хлопцем. Вже через кілька місяців відбулося весілля. Зараз живуть щасливо, Настуня дитинку носить. Я по-людськи рада за неї.
Наш син часто приїздить, але з Настею не бачиться. Одного разу приїхав на вихідні. Вночі мені стало зле. Попросила чоловіка побігти й покликати Настю. Вона одразу примчалася, поміряла мені тиск, дала таблетку. Віталік це все бачив. Зранку підійшов до мене і каже:
— Мам, а це Настя вночі приходила? Вона так змінилася, така доросла стала, красива.
— А ти що думав, завжди буде за тобою плакати? Дівчина, як золото.
— Та я вже зрозумів.
Моє материнське серце відчуло, що щось у Віталіку змінилося. І я не помилилася. Він почав все частіше приїжджати, шукав можливість з нею побачитися, розпитував про неї. Він закохався, але надто пізно зрозумів, кого втратив.
