Була заміжня майже двадцять років. За цей час виросли діти і розпочали самостійне життя і звили власні кубельця. Кудись поділося тепло між мною і чоловіком. Усе сприймалося як даність – приготувати їсти, прибрати, накрити стіл, попрасувати й таке подібне. Така робота цілком лягла на мої плечі. Тоді як чоловік вважав, що він має право на відпочинок. Але я також працювала і приходила додому втомлена, що часом ніг під собою не чула. Була спокуса прилягти чи прийняти ванну. Але ж коханому чоловікові треба приготувати вечерю. Адже тут не обійдеться просто кашею. Треба було подати все так, як у ресторані.
Урешті мені стало дуже самотньо і обтяжливо тягнути роботу і всі домашні клопоти. Попросила чоловіка допомогти хоч якось. Закупити продукти, начистити картоплі, завантажити пралку чи вивісити для просушування білизну.
Але мої прохання впиралися в стіну байдужості або вдаваного нерозуміння. Врешті я не витримала і сказала, що особисто можу задовольнитися гречаною кашею навіть кілька разів на тиждень. Люблю ще вівсянку і помідоровий суп. Отож, хай чоловік звикає. Навіщо я маю кожного дня стояти біля плити наче біля «станка», коли цього ніхто не цінує.
Чоловік на це лиш щось пробурмотів собі щось під ніс. Так я чоловіка посадила на меню, яке мені було зручним.
Після кількаденного кашового харчування він вибухнув протестом. Мовляв, він не горобець, щоб їсти лиш одну гречку чи вівсяну кашу.
-А я не слуга! – кинула репліку в свій захист.
Після цього випадку ми розійшлися. Чоловік вважав, що я без нього не проживу навіть тижня, прибіжу до нього і буду падати до ніг, кланятися, просити.
А мені, скажу вам, наче гора з плечей зійшла. Вихідні дні наповнені спокоєм і улюбленими справами, а не закупівлею харчів і їх приготуванням.
Вважаю, що коли в сім’ї працюють чоловік і жінка, то обоє повинні й займатися побутом. Адже жінка також повинна мати час на дозвілля, на наповнення себе, щоб потім цією енергією ділитися.
А я тривалий час була загнана лишень в побут, а чоловік вилежувався на дивані ганяв у комп’ютері «танчики». Скажіть, хіба це нормально?
А тепер я маю час для читання, для перегляду улюблених фільмів, для спілкування з друзями, для себе.
