Я вийшла заміж два роки тому. Мій чоловік гарно і довго за мене загравав до того часу, поки ми не почали зустрічатися. Зустрічалися ми не дуже довго, адже він зробив мені пропозицію і я не відмовила. Тоді я дуже його кохала, і моїй мамі подобався такий зять. Вона була щаслива, бо Віктор дуже мене кохав та показував це на всі сто. І до того ж у нього родина досить заможна, адже його батьки мають власний бізнес. Віктор також працював там начальником. Оскільки Віктор у батьків один, їхня справа мала перейти Віктору.
Близько через два роки я завагітніла. Ми були дуже щасливі, та що там говорити, не тільки ми. Наші батьки, друзі всі раділи за нас.
Правда не все було так легко. Я майже всю свою вагітність провела у лікарні, адже було багато ускладнень, і пологи пройшли важко. Після народження сина я ще була у лікарні, близько трьох місяців я відновлювалась у лікарні, і ще місяць вдома.
Всі ці місяці мені рух був протипоказаний. Тому я набрала зайву вагу. Бувши в лікарні, я не думала про свій зовнішній вигляд і не доглядала за собою, адже мені хотілося швидше додому. Я хотіла насолоджуватися життя за межами лікарні.
За цей час я помітила, що наші стосунки з Віктором погіршились. Я не бачила його погляду на собі. Він не хотів мене бачити, рідко навідував у лікарні, говорив, що є справи по роботі. Після того як мене виписали, справи стали ще гірші. Ми вже разом не спали в одному ліжку. Чоловік ночував в іншій кімнаті. Я мала відчуття, що він взагалі не хоче приходити додому, бо для нього це не приємно.
Черговий раз коли ми сварилися він мені сказав : “Ти дуже змінилася, а не впізнаю в тобі свою дружину, яка була до пологів”. Я була здивована. Сльози самі котилися по моїх щоках, хоч я їх стримувала. Це для мене звучало дуже образливо. Адже я так виглядаю, бо народила нашу дитину. Після цієї сварки я переїхала до своєї мами. Зараз я не хочу ні чути, ні бачити його. Я дуже щаслива, що маю сина. Напевно ми розлучимось невдовзі.
