Зі своїм чоловіком я прожила у шлюбі понад одинадцять років. Ми ростили сина і все начебто було прекрасно до одного чудового моменту. Якось в один період наші стосунки пішла на спад. Я досі не можу зрозуміти, у чому ж причина такого погіршення.
Раніше у нас ніколи не виникало сварок та непорозумінь. Тепер же Сергій прискіпувався до кожної дрібниці, і звичайно, створювались конфлікти на фоні цього. Мене це все шалено дратувало.
Якось таке життя мені набридло та і чоловіка перестала влаштовувати ситуація. Тому ми віддалялись один від одного і уникали спілкування, а потім і взагалі подали на розлучення. До цього рішення ми прийшли обоє.
Наступного дня Сергій переїхав до своїх батьків, а ми із сином залишися жити у нашій квартирі. Через рік на роботі я познайомилась із новим колегою, у нас зав’язались стосунки. І саме в період, коли у мене все почало налагоджуватися з’явився мій колишній. Він влаштовував мені цілі істерики та скандали, коли дізнався про нові стосунки. Сергій не міг змиритися, що у цьому домі тепер новий господар.
Одразу я була перед вибором: або жити із сином у тій квартирі і не мати особистого щастя, або шукати інше помешкання і там жити, як хочу.
Ніколи в житті я й подумати не могла, що саме так складуться обставини. Я думала, що тільки знайшла щастя, а тут он як ще все вийшло.
Тепер я сиджу і думаю, що робити далі. Тридцять п’ять років – це не вирок і ще хочеться якось знайти кохану людину, підтримку, опору. Але і кидати квартиру страшно, бо якщо ми з сином зараз з’їдемо, то потім просто не матимемо куди повернутися. А якщо це кохання також невічне? Мені потім на вулиці жити? Якби я була сама, то і не думала б про це, але ж малолітній син…
Я впевнена, що колишній чоловік не передумає і раптом що у свою квартиру нас більше ніколи не впустить. Тим паче, коли буде ображений на порушення мною заборони.
Поки що я просто зустрічаюсь із своїм кавалером за межами дому. А потім, думаю, краще буде видно, як вчиняти. Все-таки чому колишній чоловік має вказувати мені, як жити і з ким зустрічатися?
